
Росія нарощує військову присутність в Україні: тактика, втрати, реакція світу
Загальна ситуація: війна як щоденна рутина
Травень 2025 року. Україна вже третій рік стримує повномасштабну війну, яка для багатьох у світі стала фоном. Але в самій Україні це не фон. Це кожен день.
Росія, попри понад 160 000 втрат лише у 2025 році (за оцінкою Міноборони Британії), не зменшує темпів. Навпаки вдається до нової хвилі мобілізації, нарощує сили на півночі та сході України і продовжує обстрілювати цивільну інфраструктуру.
Це вже не війна за території. Це війна на виснаження людських ресурсів, економіки, психіки. Тактика Кремля примусити Україну жити у стані постійного напруження, а Захід звикнути.
Географія концентрації військ: Сумщина, Харківщина, Донбас
Північно-східний напрямок: нова загроза Харкову
За словами президента Зеленського, Росія накопичила понад 67 000 військових на північному сході, переважно у Брянській і Курській областях. Звідти росіяни формують ударні угруповання під Суми, з прицілом на Харків. Офіційні джерела вказують на розвіддані про можливі провокації та штурми для створення нового фронту. Ціль змусити ЗСУ розтягнути сили, атакувати не стратегічно, а масово кількістю.
Донбас і південь: спроби утримати “коридор життя”
На сході тривають бої за Лиман, Сіверськ і Авдіївку. У центрі уваги логістичний напрямок через Мелітополь, де росіяни намагаються втримати сухопутний зв’язок із Кримом. Під прикриттям артилерії РФ зводить фортифікації та нові вузли постачання, бо розуміє: без цього коридору не буде жодної “нової Росії” на півдні.
Тактична адаптація Росії: виживання замість інновацій
Після значних втрат бронетехніки від українських FPV-дронів, російська армія переходить на використання мотоциклів для маневрування. Це рішення не про технологічну перевагу. Це спроба мінімізувати втрати.
Мотоцикли швидкі, малопомітні, складніші для виявлення. Їх використовують для штурмових груп, евакуації поранених та логістики в умовах, де дрони та артилерія ЗСУ «закривають небо». Але ця тактика як остання надія. Росія не оновлює армію вона просто намагається не зруйнуватись під ударами.
Українська відповідь: точність, мобільність, розвідка
ЗСУ фокусуються не на лінії фронту як такій, а на знищенні тилів, складів, логістики, ППО та командних пунктів. За останній місяць Сили оборони України повідомили про щонайменше 20 влучних ударів по глибокому тилу ворога.
Особлива увага дронам-камікадзе, артилерії з високоточними снарядами та реальним управлінням боєм на основі даних розвідки. Це нова українська тактика: не просто утримувати, а виснажувати противника системно, через розумну перевагу.
Цивільні під вогнем: обстріли, евакуації, виснаження
Паралельно з військовим тиском, Росія продовжує терор цивільних. У Сумах, Харкові, Чугуєві, Охтирці знову оголошено евакуацію. За останній тиждень зафіксовано щонайменше 14 атак на об’єкти критичної інфраструктури, включно з ТЕЦ, електропідстанціями, залізничними вузлами. Росія б’є по психіці. Змушує мешканців жити між повітряними тривогами. Навіть не маючи шансу на прорив створює ілюзію невпинної загрози.
Реакція світу: слова обурення, але не межа дій
ЄС та США висловили стурбованість, обговорюється ідея 30-денного перемир’я, однак РФ її офіційно відкинула.
Натомість Путін публічно заявив, що щомісяця армія поповнюється до 60 000 новобранців хоч ці цифри не підтверджені незалежними джерелами.
Німеччина та Франція закликають посилити постачання зброї Україні, але водночас гальмують низку контрактів. США ведуть внутрішні дискусії щодо ефективності допомоги, особливо після демаршу Піта Хегсета.
І тут головне питання: чи вистачить Заходу морального “кисню” витримати довгу війну?
Війна, на виснаження і для армій, і для світового терпіння
Росія не демонструє ознак зупинки. Попри втрати, вона нарощує військову присутність, адаптує тактику, намагається тримати ініціативу бодай у вигляді постійного тиску. Для Кремля це не питання перемоги, а спосіб підтримки системи через конфлікт.
Україна, зі свого боку, веде оборону гнучко, точково, з акцентом на ефективність. Але ресурси, як людські, так і технічні, потребують регулярного поповнення. Це марафон, де швидкість уже не головне. Важливо вистояти, зберегти стійкість, не втратити внутрішню дисципліну й довіру партнерів. Світова спільнота, хоча й підтримує Україну, зараз перебуває в точці втоми. Нові ініціативи з озброєння, спроби дипломатичного тиску, перемовини щодо гуманітарного режиму це не ознаки слабкості, а симптоми довгої війни, до якої не всі були готові. Наступні місяці стануть критичними: від рішень на рівні фронту та міжнародних столиць залежить не лише ситуація на полі бою, а й загальна архітектура безпеки в Європі.















