Справа Білоуса: що оголила історія про сексуальні домагання у театрі
Театральна сцена, яка не гра
У травні 2025 року Андрій Білоус відомий режисер, заслужений діяч мистецтв, багаторічний директор і художній керівник Молодого театру остаточно залишає посаду. Офіційно за згодою сторін. Неофіційно під тиском десятків свідчень про сексуальні домагання, публічні акції протесту й кримінальне провадження.
Ця історія не лише про одну людину. Вона про мовчазну культуру безкарності, про слабкість українського закону перед сексуальним насильством, про страх говорити і про суспільство, яке досі часто захищає кривдника, а не жертву.
Що сталося: звинувачення, які зруйнували тишу
У січні 2025 року в соцмережах з’явилось відео, де дівчина анонімно розповідає про досвід сексуальних домагань із боку викладача та режисера. За кілька днів вона розкриває своє ім’я Софія Сапожнік, колишня студентка Білоуса в університеті ім. Карпенка-Карого.
Софія стверджує: Білоус писав їй повідомлення сексуального характеру, надсилав інтимні фото, натякав на можливість «успішного навчання» в обмін на поступки. Згодом до цієї заяви приєднуються інші дівчата — деякі анонімно, деякі відкрито.
Акторки Молодого театру зазначають: до 80% працівниць театру до 40 років так чи інакше стикалися з неприйнятною поведінкою Білоуса. Це були не лише повідомлення чи натяки, а й фізичні дотики, тиск, використання службового становища.
Що таке харасмент і як його визначає закон
Сексуальні домагання це не завжди зґвалтування. Але це реальне насильство, закрите за фразами «пожартував», «комплімент», «переплутав межі».
Харасмент (від англ. harassment) – це будь-яка небажана вербальна, невербальна чи фізична поведінка сексуального характеру, що має на меті або наслідком приниження гідності особи, створення ворожої, принизливої чи образливої атмосфери.
В Україні такі дії формально можуть підпадати під кілька статей Кримінального кодексу, зокрема:
- ст. 153 ККУ сексуальне насильство (від 3 до 7 років позбавлення волі);
- ст. 154 ККУ примушування до статевого акту;
- ст. 126-1 ККУ домашнє насильство, якщо в контексті близьких чи службових зв’язків.
Проте термін «харасмент» юридично не прописаний. Це означає: навіть якщо поведінка неприпустима, вона часто лишається поза законом. А отже безкарною.
Реакція системи: петиції, протести, мовчання чиновників
Після публічних заяв у січні, Білоуса тимчасово відсторонили з театру та університету. Згодом активісти подали електронну петицію до КМДА з вимогою його звільнення. Її підтримали понад 25 тисяч громадян.
На сцені театру актори прямо звертались до глядачів: “Ми не можемо мовчати”, – сказав один із них після вистави, на фоні тиші й аплодисментів.
У лютому 2025 року біля театру відбулася акція протесту. Плакати з написами «Театр не місце для насильства» і «Мовчання злочин» тримали у руках самі актори. Вони рушили до КМДА, закликаючи мера Кличка втрутитися. Той не вийшов.
Після цього тиск громадськості лише посилився. Попри повернення Білоуса на посаду в березні, у травні 2025 року його остаточно звільнили за згодою сторін.
Позиція Білоуса: заперечення та “кампанія проти мене”
Сам Білоус всі звинувачення категорично відкидає. У своїх інтерв’ю він заявляє, що став жертвою «зрежисованої кампанії», яка має на меті усунути його з посади.
“Я не злочинець. Презумпція невинуватості це теж право”, – підкреслює він.
Однак при цьому жодного разу публічно не вибачився. Не визнав навіть можливості того, що його поведінка була неприпустимою.
Актуально:
Чому система не працює: право, яке мовчить
Попри десятки свідчень, жоден епізод не дійшов до вироку. Справу відкрили за ст. 153 ККУ, але з місця вона фактично не зрушила. Активісти та юристи вказують: поліція відмовлялася реєструвати заяви, доки суд не зобов’язав це зробити.
Це не виняток. Це правило для справ про сексуальні домагання в Україні.
Причини:
- відсутність чіткої правової бази щодо харасменту;
- стигматизація жертв («сама винна», «навіщо мовчала»);
- непідготовленість слідчих, які не вміють і не хочуть працювати з подібними кейсами;
- мовчазне прикриття авторитетів системою.
Україна має визнати проблему системно
Справу Білоуса не можна сприймати як окремий випадок. Вона стала символом глибшої проблеми культури мовчання, де кривдник сильніший за правду, а жертві соромно більше, ніж злочинцеві.
І хоча тепер Білоус більше не обіймає посаду покарання не відбулося. І система знову дала зрозуміти: виживеш добре. Ні сама винна.
Що потрібно змінити:
- Юридично визначити поняття “харасмент” в українському законодавстві, як це зроблено в ЄС.
- Запровадити кримінальну відповідальність за систематичні сексуальні домагання навіть без фізичного контакту.
- Обов’язкове навчання для поліції та суддів, як працювати з постраждалими без тиску, без стигми, без звинувачення.
- Захист для жертв: анонімність, юридична та психологічна підтримка, механізми внутрішнього розслідування в держустановах.
- Відкритість театрів, вишів і закладів культури до внутрішнього моніторингу, а не покривання «заслужених».
Мовчання це теж форма насильства. Україна, яка бореться за свободу на полі бою, має захистити і свободу не боятись сказати правду. Навіть якщо це правда про тих, хто стоїть на сцені.
About the Author
Читати також:
Кінець відстрочки: чому кредитори масово подають до суду, і що це означає для мільйонів українців 
Що змінюється для українців у липні: допомога, аптеки, статус ВПО та нові правила 
Зміни з 1 травня 2025: що важливо знати українцям вже сьогодні 
Росія нарощує військову присутність в Україні: втрати, тактика, реакція світу
