Законопроєкт 5488: що зміниться у відповідальності за злочини з мотивів нетерпимості
Коли слово не просто агресія, а інструмент
В Україні досі можна:
- публічно принизити ромів чи мусульман,
- закликати до «очищення» міста від ЛГБТ,
- зірвати правозахисний захід із фаєрами
і не понести жодної відповідальності.
Немає статті. Немає складу. Немає обтяжуючих мотивів. Бо в чинному законодавстві немає системного підходу до злочинів, вчинених з мотивів нетерпимості. І саме тому з’явився законопроєкт №5488 не новий, але надто довго відкладений.
У 2025-му його обговорюють знову. Бо на тлі війни, кризи й соціального напруження кількість злочинів на ґрунті ненависті лише зростає. І не мати юридичного механізму це вже не формальна прогалина. Це пряма загроза.
Що передбачає законопроєкт 5488?
Законопроєкт пропонує чотири базові зміни:
- Визначення поняття “нетерпимість” як юридичної категорії у ККУ, КУпАП і процесуальному праві;
- Посилення відповідальності за злочини, вчинені з мотивів упередження (наприклад, побиття через орієнтацію або мову);
- Введення адміністративної відповідальності за дискримінаційні дії та мову ненависті;
- Уточнення статті 161 ККУ публічне розпалювання ворожнечі отримає чітке тлумачення та санкцію.
В основі європейські практики, що діють у 27 країнах ЄС. Україна ратифікувала відповідні міжнародні конвенції, зокрема Міжнародний пакт про громадянські і політичні права, але не імплементувала їх у національне право в повному обсязі.
Поняття “нетерпимість”: не емоція, а юридичний факт
Нетерпимість у законі визначається як мотив, пов’язаний з упередженим ставленням до особи через:
- расу, колір шкіри, етнічне походження;
- стать, вік, інвалідність;
- релігію або переконання;
- сексуальну орієнтацію;
- гендерну ідентичність;
- мову, національність, місце проживання тощо.
Це означає, що:
- побиття людини через її вигляд чи релігію не просто хуліганство, а злочин на ґрунті нетерпимості;
- розпалювання ворожнечі в публічному просторі не просто висловлювання, а дія зі шкідливими соціальними наслідками.
Які статті змінює закон?
Кримінальний кодекс:
- ст. 67 мотив нетерпимості включається як обтяжуюча обставина;
- ст. 161 оновлюється формулювання: тепер включає не лише «расову» і «релігійну» ворожнечу, а й ґендерну, сексуальну, мовну, соціальну;
- передбачено позбавлення волі до 5 років, якщо публічна мова ворожнечі або приниження гідності мають системний характер або призвели до насильства.
Кодекс про адмінправопорушення:
- вводиться відповідальність за дискримінаційні дії (наприклад, відмова обслуговувати клієнта через зовнішність або релігійні атрибути);
- штрафи від 200 до 500 неоподатковуваних мінімумів;
- розширюються повноваження уповноваженого з прав людини щодо ініціювання справ.
Публічна мова ворожнечі: де межа між думкою і злочином?
Це одна з ключових тем дискусії. Закон пропонує:
- не обмежувати переконання,
- але встановити межу, де публічне слово переходить у загрозу,
- тобто забороняє:
– публічні заклики до фізичного насильства,
– образи, спрямовані на приниження гідності конкретної групи,
– поширення стереотипів, що можуть провокувати суспільну ненависть.
Юристка Центру правових і політичних досліджень Зоряна Вовк:
“Законопроєкт не карає за думки. Але він створює рамки для відповідальності тоді, коли слово перетворюється на зброю впливу, що провокує агресію до цілих груп.”
Реакція правозахисників: підтримка і очікування
ZMINA, Amnesty International, Платформа за права людини підтримують ухвалення законопроєкту. Вони вказують на:
- зростання безкарних нападів на активістів, ЛГБТК+, ромську спільноту, іноземних студентів;
- відсутність практики розслідування злочинів на ґрунті упередження;
- необхідність імплементації стандартів Ради Європи, які прямо передбачають відповідальність за hate speech та hate crimes.
У 2023 році Українська Гельсінська спілка з прав людини зафіксувала понад 80 випадків таких правопорушень. Лише 6 з них дійшли до суду.
Актуально:
Опозиція: аргументи критиків
Частина церковних і релігійних об’єднань висловила побоювання, що закон може обмежити свободу віросповідання.
Зокрема:
- цитування релігійних текстів про «традиційну сім’ю» можуть бути трактовані як дискримінація;
- страх, що закон стане інструментом для переслідування за проповіді або особисті моральні оцінки.
Юристи заперечують:
“Цей закон не забороняє цитати. Але він забороняє, щоб із кафедри чи екрана лунали заклики до фізичного насильства, ізоляції чи дегуманізації груп населення.”
У законі відсутні норми, що криміналізують переконання лише дії, які можуть мати шкідливий суспільний ефект.
Що треба доопрацювати?
- Нечіткість терміну “інша ознака”. Важливо, щоб він не став приводом для надмірного розширення обсягу дії норми. Необхідне уточнення через підзаконні акти або судову практику.
- Підготовка суддів і слідчих. Без належної кваліфікації є ризик неправильного застосування закону або формального підходу до розслідувань.
- Механізм фіксації і доказування мотиву. Мотив ненависті має бути доведений слідством. Це потребує чітких інструкцій, психологічної експертизи, аналітичної роботи.
Закон, який давно на часі
Законопроєкт №5488 це не реакція на моду, не політична кампанія, і не «про одних». Це частина зобов’язань України як держави, яка бере курс на захист прав людини, інтеграцію в європейський простір, і недопущення повторення історій, де ненависть виростає в ідеологію.
Так, він вимагає точності. Так, він потребує механізмів реалізації. Але саме такі закони створюють культуру відповідальності. І дозволяють людині почуватися громадянином захищеним не тільки на словах. Бо в країні, що воює за свободу неможна легалізовувати ненависть всередині.
About the Author
Читати також:
Повоєнні вибори: чому Україні потрібен окремий закон і як його готують у Верховній Раді 
Законопроєкт №9363: автоматичний контроль чи загроза для прав? 
Хто тепер передає медичні дані у ТЦК і що змінює новий закон №12066 
Захист дітей як державна позиція: чому Зеленський переніс День захисту дітей на 20 листопада
