Мова рулить: чому “авторка”, “редакторка” і “історикиня” важливі і чому хейтери помиляються

Замислювалася, чому слова “вчителька” чи “лікарка” сприймаються як норма, а “історикиня” чи “редакторка” раптом викликають хвилю обурення, особливо серед чоловіків? Чому саме фемінітиви запускають якусь внутрішню тривогу, як ніби світ от-от розвалиться?

Бо це не про граматику. Це про владу.

Бо мова – це інструмент впливу. Якщо ти можеш назвати ти можеш бачити. А якщо не можеш назвати жінку в професії, значить, і бачити її повноцінною там не готовий.

Фемінітиви не вигадка феміністок. Це повернення свого

Фемінітиви існували в українській мові задовго до того, як з’явилась сама ідея “гендерної рівності” в сучасному розумінні. У нашій літературі, діалектах, фольклорі “писарка”, “співачка”, “купчиха”, “служниця”, “вчителька”. Ніхто не ставив це під сумнів.

Аж до радянської епохи.

У 1930-х роках, в умовах жорсткої централізації, Радянський Союз послідовно впроваджував мовну уніфікацію. Ідея була проста: стандартизувати мову так, щоб вона обслуговувала єдину ідеологію де людина, а тим паче жінка, мала бути лише “гвинтиком”.

• Жінки – частина трудової армії. Але не суб’єкти, а “трудівниці”. Без голосу.
• У професіях – “жінка-агроном”, “жінка-інженер”, але не “агрономка” чи “інженерка”.
• У текстах – сталінські штампи: “героїчний працівник”, “достойний син Батьківщини”. Жінка була або матір’ю, або фігурою з плаката. Все.

Це була не мова рівності. Це була мова знеособлення.

Розмита суб’єктність жінок це не випадковість. Це була системна політика. І ми досі розгрібаємо її наслідки.

“А чого ви на нас нападаєте?” або чому чоловіки реагують агресивно

Фемінітиви викликають опір часто саме серед чоловіків. І це теж має пояснення.

Бо це зрушує центр.
Усе життя ти “директор”, “історик”, “лікар”, “журналіст” і раптом бачиш, що жінка теж так може. Але ще й додає: “я журналістка, не твоя тінь”. Це створює напругу. Бо мова більше не обслуговує “тільки тебе”.

Бо це про втрату монополії.
Фемінітиви повертають видимість жінкам. А значить частину символічної влади доведеться віддати. І це дратує. Навіть якщо ти цього не усвідомлюєш.

Бо це не зручно.
Ти звик, що мова не чіпляє тебе. А тут ніби кожне нове слово нагадує: “світ змінюється, і центр тепер не тільки чоловічий”. Це не агресія. Це баланс.

Якщо слово “авторка” тебе ображає питання не в слові. Питання в тому, що твоє “я” не витримує рівноправ’я.

А тепер факти, а не “відчуття”

Фемінітиви формують світогляд

У дослідженнях ЮНЕСКО та Європарламенту неодноразово підкреслювалось: гендерно чутлива мова впливає на кар’єрні вибори молоді. Якщо у шкільних матеріалах звучить “письменник”, “винахідник”, “вчений” дівчата менше ідентифікують себе з цими ролями.

Мова не просто “дзеркало”, вона підказка

У Швеції впровадження нейтрального займенника “hen” сприяло зменшенню гендерних стереотипів у дитячих групах.
В Україні впровадження фемінітивів дає інший ефект: вона перестає бути “мовою лише для чоловіків”.

Академічна мова теж змінюється

Наукові журнали, університетські лекції, державні документи усе частіше використовують фемінітиви. У 2019 році МОН офіційно рекомендувало вживання фемінітивів в освітніх текстах і комунікації.

То що нам це дає?

Видимість. Жінка не виняток. Вона учасниця. Названа. Присутня.
Мислення нового покоління. Дівчата мріють ширше. Хлопці не звикають до “центру всесвіту”.
Гнучкість мови. Фемінітиви не звуження, а розширення лінгвістичних можливостей.
Суспільна чесність. Якщо жінка займає позицію слово має це відображати.

І наостанок

Фемінітиви – це не агресія. Це не мода. І точно не “атака на чоловіків”. Це звичайне повернення балансу. Звичка говорити так, щоб усі були присутні. І якщо це когось дратує це ще один доказ, чому вони потрібні.

“Якщо рівність тебе дратує – значить, вона працює.” – Авторка, яка втомилась пояснювати, але ще має сили

About the Author

Довженко Діана

Administrator

Привіт! Я Діана Довженко, феміністка, журналістка та письменниця, що не боїться викликати бурю і порушувати правила! Так, я та, хто любить ставити під сумнів стереотипи і розширювати межі можливого. Якщо ви шукаєте того, хто просто пише про те, що відбувається, то це не я. Моя мета розповідати не просто історії, а допомагати будувати новий світ, де кожен має право на свою унікальність і не боїться бути почутим. Мій девіз? «Якщо ти не борешся за свої права - значить ти не вартий того, щоб їх мати». І знаєте, я не просто розмовляю про це, я йду до цього кожен день через свої тексти, через кожну боротьбу, яка, на мою думку, варта того, щоб її вести. Я люблю науку, дослідження і нові горизонти. Тому завжди шукаю можливості зрозуміти більше про цей божевільний світ і поділитися цим із вами. Чому? Тому що я вірю: лише через пізнання та саморозвиток ми можемо зробити світ кращим. Якщо вам цікаво, що я думаю про світ, політику, науку та як змінювати життя на краще - вітаю, ви потрапили в правильне місце! PS Я завжди відкрита до нових можливостей і цікавинок, тому не соромтесь заглядати в мої статті і тримати руку на пульсі найсвіжіших ідей!

View All Posts

Читати також:

Розлучення за ініціативою жінки: чому освічені дружини частіше йдуть першими Чому концепція «50 на 50» у стосунках не працює і шкодить жінкам: детальний розбір на фактах Чоловіки “втомилися бути чоловіками”? А жінки нарешті можуть бути собою Її тіло працювало як інкубатор: що сталося з Адріаною Сміт і чому це урок для всього світу