Чи можуть заборонити аборти в Україні: що пропонує Івано-Франківська міськрада
У червні 2025 року Івано-Франківська міська рада несподівано опинилася в центрі загальноукраїнської дискусії. Депутати підтримали звернення до центральної влади з ініціативою внести до Конституції України зміни, які б заборонили аборти, запровадивши юридичне визначення життя «від зачаття до природної смерті». Формально це лише звернення. Але його суть глибоко тривожна. І не лише через політичну або моральну складову, а насамперед через спробу переписати фундаментальні права людини.
Що саме пропонує міськрада?
Згідно з офіційними заявами, Івано-Франківська міська рада пропонує:
- Закріпити в Конституції України, що життя починається з моменту зачаття.
- Заборонити аборти на законодавчому рівні.
- Створити закон про захист людського життя від зачаття до природної смерті.
- Відновити Міністерство у справах сім’ї.
- Впровадити курси “сімейного життя” у шкільну програму.
- Запровадити державні виплати за народження дитини: 100 тис. грн за першу, 200 тис. грн за другу, 300 тис. грн за третю й наступні.
- Надати житло багатодітним родинам.
На перший погляд, усе це подається під благородним приводом: боротися з демографічною кризою, підтримати сім’ї, стимулювати народжуваність. Але суть ініціативи значно глибша і проблемніша.
На чому базується звернення?
Депутати посилаються на деякі положення Конституції України:
- стаття 3: “Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю”;
- стаття 16: “Забезпечення екологічної безпеки і збереження генофонду народу є обов’язком держави”;
- стаття 27: “Кожна людина має невід’ємне право на життя”.
Саме на цих формулюваннях прихильники ініціативи будують свою логіку: якщо життя є найвищою цінністю, то держава має захищати його ще до народження. Утім така інтерпретація є не лише спірною вона суперечить іншим ключовим правам, гарантованим цією ж Конституцією.
Що порушує ця ініціатива?
- Стаття 28 Конституції України
“Кожен має право на повагу до його гідності. Ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню.”
➤ Примус виношувати небажану вагітність, зокрема після зґвалтування, або тоді, коли це загрожує життю жінки, фактично є формою жорстокого ставлення, що суперечить цій нормі. - Стаття 32 Конституції України
“Ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя.”
➤ Втручання держави у репродуктивні рішення жінки пряме порушення цього права. - Стаття 49 Конституції України
“Кожен має право на охорону здоров’я.”
➤ Заборона абортів навіть у медично необхідних випадках (позаматкова вагітність, сепсис, тяжкі патології плода) це підрив фундаменту медичної етики й права на лікування. - Стаття 64 Конституції України
“Конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією.”
➤ У період воєнного стану діє пряме обмеження на внесення змін до Конституції згідно зі статтею 157, під час воєнного або надзвичайного стану вносити зміни до Основного Закону заборонено. - Стаття 22 Конституції України
“Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.”
➤ Будь-які спроби зменшити обсяг прав жінок шляхом надання прав ембріону суперечать цій статті.
Що з міжнародними нормами?
Україна є учасницею ключових міжнародних угод:
- Конвенція ООН про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок (CEDAW): гарантує право на доступ до медичних послуг, зокрема й репродуктивних.
- Конвенція ООН про права дитини: не містить положення, яке визнає ембріон повноцінною дитиною з моменту зачаття.
- Європейська конвенція з прав людини: ЄСПЛ неодноразово постановляв, що надмірні обмеження на аборти є порушенням права на повагу до приватного життя (ст. 8).
Порушення цих договорів може спричинити міжнародні юридичні наслідки для України.
Чому це небезпечно?
Заборона абортів не знижує їх кількість. Вона лише перетворює медичну процедуру на підпільну та небезпечну. Світова статистика ВООЗ чітко підтверджує: країни з жорсткими обмеженнями як-от Нікарагуа, Сальвадор чи Польща мають вищі рівні смертності жінок, ускладнень і медичних драм. В умовах війни в Україні ця тема ще болючіша. Йдеться не лише про здоров’я, а й про наслідки сексуального насильства, яке жінки переживають у зоні бойових дій чи як цивільні. Примус виношувати дитину після такого це форма вторинної травматизації. Це вже не політика це насильство.
Актуально
Популізм під виглядом турботи
Запропоновані депутатами ініціативи виплати за народження дітей, безкоштовне житло, відновлення “міністерства сім’ї”, шкільні “курси сімейного життя” виглядають привабливо лише на папері. Насправді ж:
- Грошова мотивація без соціальної інфраструктури не працює.
Якщо родина не має доступу до якісної медицини, дитячих садків, інклюзивної освіти, підтримки під час декрету 100 чи навіть 300 тисяч гривень не вирішують нічого. Народження дитини це не разова подія, а довготривалий фінансовий і психологічний процес. - Курси “сімейного життя” без сексуальної освіти шкідлива підміна.
Якщо в школах не буде повноцінної статевої освіти з акцентом на контрацепцію, згоду, безпеку й відповідальність це не профілактика, а маніпуляція. - Відновлення “міністерства сім’ї” без реальної політики рівності бюрократична декорація.
Наразі в Україні немає дієвої моделі підтримки жінок, які опинилися в кризі: постраждалих від насильства, матерів-одиначок, переселенок. Без цього жодна інституція не має сенсу.
Що справді працює?
Україна має приклади і внутрішні, і міжнародні як зменшити кількість абортів і при цьому не порушити жодного права жінки.
- Комплексна сексуальна освіта.
Данія, Нідерланди, Німеччина країни з найнижчими показниками підліткових вагітностей і абортів. Чому? Бо з дитинства дітей навчають поважати своє тіло, розуміти біологію й робити усвідомлений вибір. - Доступ до контрацепції.
За даними ВООЗ, кожен долар, вкладений у контрацепцію, економить понад 2 долари на подальшій медичній і соціальній допомозі. Аборти стають рідкістю не через страх, а через запобігання незапланованій вагітності. - Підтримка батьків.
У Фінляндії, Ісландії, Франції батьківство це не “особиста справа”. Це справа суспільства. Безкоштовні ясла, гнучкий графік для батьків, гідна декретна відпустка для обох саме це дає жінкам можливість обирати материнство добровільно, а не з примусу. - Захист від насильства.
Жінка, яка зазнала зґвалтування чи домашнього насильства, має перш за все право на безпеку. І держава зобов’язана гарантувати їй психологічну й медичну допомогу, а не примус до виношування.
Репродуктивне насильство це не політика, а порушення прав
Поняття репродуктивного насильства давно визначене міжнародними правозахисними організаціями. Це:
- заборона на аборти;
- обмеження доступу до контрацепції;
- примус до вагітності або її переривання;
- відсутність вибору щодо планування сім’ї.
Україна як підписантка Конвенції CEDAW та інших угод має зобов’язання не допустити таких практик. Ініціатива Франківської міської ради суперечить цим зобов’язанням і підриває довіру до країни як до європейської правової держави.
Що далі?
Згідно зі статтею 157 Конституції України, зміни до Основного закону під час воєнного стану є юридично неможливими. Тобто ініціатива Івано-Франківської міської ради це не більше ніж політична декларація, що має всі ознаки популізму. Але навіть після війни такий підхід залишиться неконституційним і антиправовим. Натомість, якщо держава дійсно хоче підвищити народжуваність потрібна не заборона абортів, а:
- реформа охорони здоров’я;
- державна підтримка батьківства;
- комплексна сексуальна освіта;
- доступна контрацепція;
- повага до тілесної автономії жінки.
Країна, яка хоче будувати демократію, не має права вирішувати за жінку, що вона має робити зі своїм тілом. Справжній патріотизм це не контроль, а підтримка. Не примус, а турбота. Не заборона, а свобода вибору.
About the Author
Читати також:
Знати, щоб захиститися: як уроки про права дитини допомагають вижити під час війни 
Президент Польщі, який не хоче України в НАТО: хто такий Кароль Навроцький 
Кримський міст знову під ударом: навіщо Україна б’є саме зараз 
Фактчекінг на «Час для дій»: ексклюзивний доступ для тих, хто хоче знати більше
