Трамп, Зеленський і війна, яку не можна зупинити: коли обидва пробували домовитись з Путіним
Після лютого 2022 року для Володимира Зеленського не залишилося альтернатив. Він більше не міг дозволити собі позицію «а яка різниця» надто багато залежало від чітких рішень. Армія, мова, церква усе те, що раніше здавалося політичним балансуванням, стало базою державного виживання. Іронія в тому, що шлях, якого свого часу дотримувався Петро Порошенко, став єдино можливим для його наступника.
Але цікаво інше: щось подібне відбувається й на іншому боці океану. Дональд Трамп людина з протилежними політичними переконаннями, особистими симпатіями до авторитарних лідерів, бізнес-логікою мислення й відвертим скепсисом до альянсів виявився змушеним діяти за логікою Джозефа Байдена. Бо війна Росії проти України не лишає багато варіантів.
З моменту повернення Трампа в політичну гру після перемоги на виборах, він намагався знайти власний підхід до війни в Україні. В його уявленні це мало бути не як у Байдена з масштабною допомогою, підтримкою санкцій і обіцянками «стільки, скільки треба». Ні. Стратегія Трампа це тиша, з якої починається угода.
Він неодноразово говорив про особисті переговори з Путіним. За останні пів року щонайменше шість контактів. Ідея одна: знайти «вигідну угоду» через прямий діалог. Як він це формулює:
«не треба нових санкцій, якщо можна поговорити напряму».
Це логіка бізнесмена. Але в реальності вона наштовхнулась на ту саму стіну, яку свого часу зустрів Зеленський у Парижі в 2019 році. Тоді президент України щиро вірив, що може переконати Путіна. Виявилось ні. Путін не хоче розмов. Він хоче капітуляції. Тобто відновлення контролю над територіями, які були частиною СРСР. У його уявленні це і є мир.
У противагу цьому стратегія Байдена. Глибоке знання пострадянського простору, досвід ще з часів комітету у справах закордонних справ Сенату. Байден чітко розумів, що вторгнення Росії в Україну не про Донбас і не про НАТО. Це про спробу повернення світу до сфери впливу імперій.
Він також добре пам’ятав, до чого призвело зволікання США у 1939041 роках. Тому діяв рішуче: військова допомога, пакети санкцій, підтримка НАТО, консенсус з ЄС.
Попри заяви про ізоляціонізм і America First, попри звинувачення Байдена в надмірному втягненні США у «чужу війну» Трамп не зміг лишитись осторонь. Бо реальність ударила по його ж риториці.
На початку 2025 року він призупинив постачання американської допомоги Україні, зокрема затримав виконання схвалених раніше пакунків. Це була спроба змусити Київ іти на поступки погодитися на припинення вогню, а там і домовлятися з Росією.
Але це не спрацювало.
Росія відповіла загостренням, новими ракетними ударами й риторикою про «війну на виснаження». Україна не поступилась. Конгрес США розпочав тиск. Після телефонної розмови з Зеленським, а також кількох резонансних публікацій у Washington Post і The Guardian, Трамп змінив тон.
У липні 2025 року стало відомо, що США все ж продовжують постачання озброєння. Пентагон підтвердив відправку 10 систем Patriot, артилерії та боєприпасів. І що цікаво: це зброя, яку погодив Конгрес ще за Байдена.
Політична ціна для Трампа
Для Трампа головне не втратити контроль над електоратом. Після катастрофічного виходу з Афганістану в 2021 році (який активно критикував його табір), повторення такого сценарію в Україні стало б ударом по його позиціях. Якщо війна завершиться програшем України або капітуляцією, це стане «Афганістаном 2.0» тільки вже за правління Трампа.
А цього він не може дозволити собі перед виборами до Конгресу 2026 року. Тому змінює тон. І навіть, як повідомляють американські журналісти, вживає нецензурну лексику на адресу Путіна.
Схема повторюється. І в Зеленського, і в Трампа був шанс перевірити, чи можна зупинити війну через угоду. У обох не вийшло. Бо Путін не зацікавлений у компромісах. Його стратегія тиск, війна на виснаження, захоплення.
Він сприймає переговори не як процес досягнення балансу, а як інструмент отримання паузи. Саме це стало зрозуміло після фрази російського переговорника у Стамбулі:
«Ми готові воювати ще рік, два, три. А скільки готові ви?»
На цьому етапі найголовніше зберегти підтримку США. І не допустити, щоб новий поворот у політиці Трампа привів до чергової паузи чи спроби «домовитись напряму».
Україна вичерпує пакети допомоги, виділені за Байдена. Щоб отримати нові, потрібне не просто прохання, а переконливе обґрунтування. І робота з Конгресом.
Сьогоднішня ситуація не про особисті симпатії Трампа, а про стратегічні інтереси США. І українська дипломатія повинна грати на цьому полі: не в надії на емпатію, а з аргументами, які працюють на захист американських цілей у світі.
Зеленський і Трамп політики з різних світів. Один колишній актор, другий бізнесмен і шоумен. Один про державу як про суспільний договір, інший про угоду як головний інструмент впливу. Але обидва опинились перед одним і тим самим висновком: з Путіним не домовишся.
Тому, як би не змінювались особи в кабінетах, війна залишається викликом для кожного, хто береться вирішувати світові кризи. І якщо США хочуть зберегти обличчя як глобального лідера вони повинні допомогти Україні не виграти угоду, а виграти час і простір для перемоги.
About the Author
Читати також:
Переговори, що розділили Захід: Трамп, санкції і нова стратегія війни 
Мир на чужих умовах: що насправді пропонує Росія і чому це все ще війна 
Торг замість принципів: чому Європа готується до «зради Вашингтона» 
Призупинка військової допомоги США Україні: що відбувається, чому це важливо і які ризики для майбутнього
