Волинське питання у 2025: як Польща і Україна шукають примирення через правду
Липень 2025 року в Польщі ознаменувався не лише новим політичним курсом, а й поверненням до однієї з найгостріших тем у відносинах із Україною Волинської трагедії. Новообраний президент Польщі Кароль Навроцький публічно звернувся до Володимира Зеленського із закликом: настав час «масштабних ексгумацій» і правди про події 1943 року. За словами Навроцького, «поляки не готові миритися з тим, що їм відмовляють у праві ховати жертв волинського геноциду», і примирення можливе лише тоді, коли сторони відверто визнають минуле. Яку роль сьогодні відіграє Волинське питання у діалозі Києва і Варшави, як насправді відбувається процес ексгумацій та чому нова позиція польського президента є знаковою докладно у цьому матеріалі.
Новий президент новий тон: що сказав Кароль Навроцький
Кароль Навроцький, історик за освітою, до обрання президентом очолював Інститут національної пам’яті Польщі й був одним із лобістів визнання Волинської трагедії геноцидом. Його перші публічні кроки на посаді підтвердили: Волинське питання він вважає справою честі для польської держави.
9 липня у Хелмі, під час пам’ятних заходів, Навроцький заявив:
«Поляки не готові миритися з тим, що їм відмовляють у праві ховати жертв волинського геноциду… Ми не закликаємо до помсти, ми закликаємо до хреста, ми закликаємо до могили, ми закликаємо до пам’яті. Тільки правда і гідне прощання здатні зцілити цю рану.»
Він прямо звернувся до президента України із закликом розпочати «системні масштабні ексгумації» жертв Волині на території України щоб завершити багаторічну травму і віддати данину загиблим.
«Поляки чекають на цю правду, і волинські родини досі страждають від травми, яка сталася 82 роки тому. Це потрібно не для помсти, а щоб зцілити історію наших народів», – підкреслив Навроцький.
Що змінюється на практиці: ексгумації, меморіали, музей у Хелмі
Тема ексгумацій уже не вперше з’являється у діалозі Києва й Варшави. Протягом останніх років Польща наполягала на дозволі для проведення пошукових робіт на території Західної України, щоб ідентифікувати й гідно поховати жертв. Український уряд раніше затягував погодження через чутливість теми, але під тиском останніх політичних домовленостей цей процес відновлено.
У квітні 2025 року на Тернопільщині, а в червні на Львівщині, вже проведено перші роботи. Водночас у Хелмі розгортається музейний проєкт, присвячений пам’яті жертв Волинської трагедії. Польська влада наголошує: «Ми прагнемо не політичного реваншу, а гідного спокою для кожної жертви».
Політичний контекст: Волинь і вибори у Польщі
Тема Волині завжди була дражливою напередодні виборів. Останній рік не став винятком: політики з опозиції відкрито заявляли, що «Волинь може стати причиною блокування вступу України до ЄС», якщо не буде прогресу з ексгумаціями. Такі заяви неодноразово звучали з вуст віцепрем’єра Владислава Косіняка-Камиша.
Однак офіційна позиція польської держави залишалася стриманішою. Колишній президент Анджей Дуда публічно заперечував можливість блокади євроінтеграції України через минуле, наголошуючи:
«Подібні погрози це політика путіна. Польща залишається адвокатом України в ЄС і не допустить, щоб історія була інструментом для розколу».
Чи є шанс на примирення?
У публічному дискурсі йдеться не лише про формальну ексгумацію, а й про взаємне визнання провини та повагу до трагедії обох народів. Українські історики, зокрема Ярослав Грицак, вказують:
«Україна має знайти в собі мужність визнати, що загони ОУН-УПА вчиняли етнічні чистки, а Польща визнати власну провину за політику у міжвоєнний період і масові вбивства українців. Повинні бути ексгумації, обидві сторони повинні йти одне одному назустріч. Тут не повинно бути конфронтації, а тим більше під час війни».
Чому питання Волині знову стало актуальним у 2025 році?
По-перше, Польща у 2025 році один із ключових союзників України, і будь-яка історична суперечка має потенціал вплинути на політичний клімат у регіоні. По-друге, політики обох країн змушені враховувати очікування суспільства: для багатьох поляків тема Волині не лише історія, а й особиста трагедія. По-третє, самі ексгумації розглядаються як символічний жест примирення й політичний, і людський.
Волинська трагедія: коротко про історичний контекст
Волинська трагедія – це серія етнічних чисток і масових убивств у 1943-44 роках, коли у Західній Україні й на територіях сучасної Польщі (Волинь, Львівщина, Холмщина) загони Української повстанської армії (УПА) та польська Армія Крайова (АК) боролися за контроль над регіоном. У пікові дати (літо 1943) за різними підрахунками загинуло від 40 до 100 тисяч поляків, ще десятки тисяч українців були вбиті під час відповідних каральних акцій польських формувань.
Причини трагедії у політиці взаємного насильства, глибоких історичних образах, діях радянських і нацистських спецслужб, а також в атмосфері окупації й безкарності.
Польща офіційно визнала Волинську трагедію геноцидом. Українські історики визнають окрему відповідальність ОУН-УПА, але вказують: події були наслідком багаторічної дискримінації, міжетнічної ворожнечі й провокацій.
Правда як шлях до примирення
У 2025 році Волинське питання повернулося на перший план, але цього разу не як інструмент політичного тиску, а як шанс для чесного діалогу. Заклик Кароля Навроцького до масштабних ексгумацій і відкритої розмови про минуле це сигнал для обох сторін. Примирення можливе тільки тоді, коли історія перестане бути зброєю і стане майданчиком для зустрічі двох правд.
«Ми закликаємо не до помсти, а до пам’яті. До хреста, до могили, до правди», – ці слова нового президента Польщі задають тон для наступних років: чесність, гідність і спільний пошук примирення.
About the Author
