Чому квитки Укрзалізниці через Дія.Підпис викликали скандал: юридичні ризики та права людини
Із серпня 2024 року “Укрзалізниця” запроваджує експеримент: купити квиток на низку поїздів можна лише після верифікації через “Дія.Підпис”. Для частини громадськості це виглядає як зручний крок у цифрову епоху. Але чимало пасажирів, правозахисників і експертів вважають нововведення прямим порушенням конституційних прав та принципу рівності. Чому ситуація викликає юридичні й етичні питання розберімося детально.
Укрзалізниця офіційно оголосила, що з 1 серпня на окремих маршрутах (Одеса-Київ, Львів-Київ, Київ-Ужгород, Львів-Одеса, Київ-Чоп) купівля квитків буде доступна лише через онлайн-сервіси з обов’язковою верифікацією особи у “Дія.Підпис”. Каси на цих напрямках працювати не будуть. Тобто пасажир змушений мати смартфон, додаток “Дія” та електронний підпис.
Правові підстави і ключові порушення
1. Конституція України право на свободу пересування
Стаття 33 Конституції України гарантує:
“Кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України…”
Вимога мати “Дія.Підпис” створює фактичну заборону для тих, хто не має цифрової ідентифікації, від старших людей до громадян, які з ідейних чи релігійних причин не користуються смартфонами.
2. Закон України “Про транспорт” доступність і базове право
Стаття 7 визначає:
“Користування транспортом є одним із основних прав громадян України та осіб, які перебувають на території України.”
Укрзалізниця, відмовляючи у доступі до транспортної послуги через відсутність “Дія.Підпис”, звужує коло осіб, які реально можуть пересуватись країною.
3. Закон “Про залізничний транспорт” рівність доступу
Стаття 6 чітко вказує:
“Громадяни України, а також іноземці та особи без громадянства мають рівне право на користування послугами залізничного транспорту.”
Обов’язкова верифікація через національний цифровий підпис фактично виключає іноземців і частину українців із цього права.
Дискримінація: цифровий розрив та права людей з інвалідністю
Закон “Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні” вимагає:
“Держава забезпечує для осіб з інвалідністю безперешкодний доступ до транспортних послуг.”
Не всі люди з інвалідністю можуть користуватись гаджетами чи електронними сервісами. Також рішення ігнорує віковий, соціальний, цифровий розрив. Як результат частина громадян фактично позбавляється права на транспорт.
Питання персональних даних та цифрової автономії
Закон “Про захист персональних даних” гарантує добровільність передачі своїх даних:
“Суб’єкт персональних даних має право на захист своїх персональних даних…”
Укрзалізниця не дає альтернативи, а отже, людина змушена погодитися на електронну ідентифікацію та передачу своїх даних у цифрову систему навіть, якщо не бажає цього.
Думки суспільства та експертна критика
Громадські діячі та політики вже публічно виступили проти ініціативи. Тарас Шамайда, відомий громадський активіст:
“Абсолютно протиправне дикунство… Це повернення до тоталітарних практик. Якщо рішення не буде скасовано, закликаю уряд втрутитись.”
Експерти додають: відсутність альтернатив дискримінує людей похилого віку, людей із сільської місцевості, іноземців, людей із інвалідністю, тих, хто з ідейних причин відмовляється від електронних сервісів.
Міжнародні стандарти та імідж України
Українське законодавство має узгоджуватися з міжнародними конвенціями. Європейська конвенція з прав людини (ст. 2 Протоколу №4):
“Кожен, хто законно перебуває на території держави, має право вільно пересуватись у межах цієї території…”
Вимога мати саме український цифровий підпис фактично унеможливлює туристам і гостям країни доступ до залізничного транспорту. За оцінкою Державного агентства розвитку туризму, понад 12 мільйонів іноземних туристів можуть бути унеможливлені в пересуванні.
Дискримінація і звуження конституційних прав
Введення обов’язкової верифікації через один електронний сервіс, без рівноцінних альтернатив, є прямим порушенням:
- Конституції України (ст. 33)
- Законів “Про транспорт”, “Про залізничний транспорт”, “Про захист персональних даних”, “Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю”, “Про засади запобігання дискримінації в Україні”
Дискримінація полягає у створенні нерівних умов через технологічні, вікові, громадянські та фізичні фактори. Право на захист персональних даних звужується відсутністю вибору.
Що робити і куди звертатися
- Оскарження такого рішення можливе через скарги до Кабінету Міністрів, звернення до Уповноваженого з прав людини, а також у судовому порядку.
- Громадські організації можуть ініціювати запити до профільних міністерств і міжнародних партнерів.
- Самій Укрзалізниці варто розробити рівноцінні альтернативи паперові квитки, каси, інші види ідентифікації і лише тоді масштабувати цифрову модель.
Цифровізація не привід обмежувати базові права
Інновації мають впроваджуватися із дотриманням балансу між зручністю і захистом прав. Вимога Укрзалізниці щодо “Дія.Підпис” створює серйозні юридичні, соціальні й репутаційні ризики для держави.
Законодавство України і міжнародні акти прямо забороняють подібне звуження прав тому рішення має бути або скасоване, або доповнене альтернативними варіантами для всіх категорій громадян.
Право на свободу пересування базове. І жодна цифрова ініціатива не повинна ставати на заваді цьому праву.
About the Author
Читати також:
Чи можуть ТЦК вилучати водійські права на блокпостах: що дозволяє закон і як захиститися 
Знати, щоб захиститися: як уроки про права дитини допомагають вижити під час війни 
Репродуктивні права під ударом: чи справді Івано-Франківськ хоче змінити Конституцію? 
Вимкнути зв’язок під час атаки? Чому це рішення не лише шокує, а й суперечить логіці безпеки
