Оборонна промисловість України: як зростає виробництво зброї, експорт та роль приватних компаній у 2025–2026 роках
Українська оборонна промисловість сьогодні проходить через трансформацію, яку країна ще не бачила за всі роки незалежності. Темпи зростання вражають: виробництво озброєння вже у 2025 році може досягнути позначки у 35 млрд доларів, а наступного року вирости ще на 43% і сягнути 50 млрд доларів. Цей стрибок відбувається в умовах постійного тиску війни, коли ринок змушений швидко адаптуватися не лише до зростання попиту, а й до нових стандартів, технологічних викликів, дефіциту ресурсів і робочої сили. Пріоритет у фінансуванні отримали ударні системи дрони-камікадзе, крилаті ракети, перехоплювачі, розвідувально-ударні БПЛА, сучасні бомбардувальники. Саме ці технології держава розглядає як головний інструмент утримання балансу на полі бою, а для приватних виробників це шанс довести інноваційність, швидкість і конкурентність своїх розробок. Протягом останніх двох років сектор дронів зріс у рази, армія потребує мільйонів одиниць, а виробники готують нові рішення із розподіленим штучним інтелектом та автоматизованою координацією дій на полі бою.
Головна проблема не у швидкості виробництва потенціал підприємств вже зараз дозволяє забезпечити замовлення на мільярди доларів. Проблема у нестачі довгострокових контрактів та горизонтів фінансування. Бюджет виділяє менше половини від того, що реально можуть виготовити заводи. Решта потужностей простоює або працює на склад. Це породжує парадокс: сектор наповнений ідеями, інвестори готові вкладати гроші, але невизначеність із держзамовленням та відсутність сталих правил гри гальмують повноцінний розвиток. На перший план виходить питання експорту. Україна готує запуск продажу зброї на зовнішні ринки, але тут все тільки починається: потрібні чіткі правила, механізми, стандарти, процедури тестування і сертифікації. Очікується, що перші контракти можуть з’явитися не раніше середини 2026 року, оскільки цикл переговорів, випробувань, узгодження стандартів у Європі та США значно складніший, ніж в Україні. Влада готує відразу два напрямки дублікацію виробництва за кордоном (тобто створення «дзеркальних» потужностей в ЄС, США чи Канаді) і прямий експорт готової продукції та компонентів.
Залежність від імпорту комплектуючих залишається критичною, особливо для електроніки, напівпровідників, рідкоземельних металів. В останні роки українські компанії скоротили собівартість деталей для FPV-дронів у кілька разів, з’явилася база власних виробників, проте локалізувати повний цикл усе ще не вдається. Принцип технологічної незалежності («Chinese free») вводиться поступово, але поки що навіть найкращі магніти для електродвигунів і досі надходять із Китаю. Держава розуміє цю проблему й почала стимулювати власне виробництво критичних вузлів, але поки вітчизняні компоненти закривають не більше 20% реальної потреби.
Окрема тема дефіцит інженерів і технічних фахівців. Україна відчуває парадокс: попит на військових зростає, а на технічні спеціальності виші недобирають студентів. Промисловість гостро потребує фахівців з електроніки, машинобудування, ракетобудування, гідравліки, хімії, промислового дизайну. Саме поєднання досвіду старших інженерів із новим поколінням розробників і залученням людей з цивільних сфер дозволяє створювати сучасні конвеєри і матеріали, яких не було в Україні ще кілька років тому. З іншого боку, понад 90% ринку вже належить приватним виробникам, більшість з яких не мають великого досвіду, а працюють у цій галузі лише 1–3 роки. Вони ще вчаться укладати експортні контракти, створювати спільні підприємства, проходити міжнародну сертифікацію. Однак саме тут відбувається головний стрибок швидкість змін, гнучкість, нестандартні рішення і нові підходи дають результат, який раніше був неможливий для державного сектора.
Оборонний ринок України змінюється прямо на очах. Після завершення бойових дій прогнозується відбір найефективніших компаній, уніфікація виробництва та злиття підприємств у потужні конгломерати. Багато нинішніх виробників, які не витримають конкуренції, підуть з ринку або будуть поглинені лідерами. Зараз уже формуються цілі групи ті, хто створює комплексні рішення для армії, пропонує не лише окремий дрон чи ракету, а інтегровану систему із засобами РЕБ, розвідки, забезпечення та ремонту.
Кібератаки і захист інтелектуальної власності ще один виклик. Щоденні спроби викрасти технічну документацію, атакувати виробничі сервери чи порушити зв’язок стали звичкою для всіх гравців сектору. Тому інформаційна безпека стала такою ж важливою, як і броня на полі бою.
Актуально
Попри всі ризики, обмеження та невизначеність, галузь не просто виживає, а демонструє динаміку розвитку, яка вражає навіть найскептичніших експертів. Україна поступово інтегрується у виробничі ланцюги союзників, готується до нової ролі не лише як споживача, а й постачальника передових військових технологій. Попереду ще багато бар’єрів фінансових, технологічних, бюрократичних. Проте вже зараз можна впевнено стверджувати: українська оборонна промисловість переживає момент справжньої зрілості. І саме від її спроможності нарощувати виробництво, зберігати інновації і адаптуватися до викликів майбутнього залежить безпека і сила країни.
About the Author
Читати також:
Оборонна промисловість Європи: як війна та програми ЄС прискорили виробництво зброї 
CBAM і українська промисловість: чому загрожує новий вуглецевий бар’єр ЄС і чи зможе Україна адаптуватися 
Відстрочка для багатодітних та тих, хто доглядає за родичами: що змінилось у правилах мобілізації у травні 2025 року 
Відновлення України 2025: як змінюється європейська підтримка та роль самої України
