Бізнес після демобілізації: як працює система грантів для ветеранів і де вона дає збій
Час для дій проаналізував, як в Україні вибудовується система підтримки ветеранського підприємництва після демобілізації, які ресурси на це спрямовує держава, і з якими реальними бар’єрами стикаються ветерани, які вирішують відкривати власну справу. Для багатьох із них бізнес стає не просто джерелом доходу, а способом повернути контроль над життям, яке після війни часто втрачає звичну опору. Саме тому ефективність цих програм важлива не лише в економічному, а й у соціальному вимірі.
Ключовим державним інструментом підтримки є Український ветеранський фонд, створений ще у 2021 році. Його завданням визначено фінансову підтримку ветеранів та членів їхніх родин для запуску або розвитку власної справи. Фонд працює через конкурсні програми та мікрофінансування, і саме через нього проходить основна частина бюджетних коштів, спрямованих на ветеранський бізнес. За період з 2022 року по 19 листопада 2025 року державну підтримку отримали 1575 ветеранських бізнесів. Із них 542 бізнеси були профінансовані за програмами «Варто», ще 1033 бізнеси отримали мікрофінансування до 20 000 грн. Загальна сума підтримки за цей період склала 719,9 млн грн, з яких 699,7 млн грн припадає на програму «Варто», і 20,2 млн грн на мікрофінансування. Ці цифри демонструють масштаб залучених коштів, але водночас показують і різну логіку підходів. Мікрофінансування дає швидкий старт, але не передбачає довготривалого супроводу. Програми «Варто» забезпечують більші суми, однак супроводжуються жорсткішою системою звітності й контролю. Фонд контролює реалізацію проєктів до повного виконання зобов’язань і має право відстежувати результати протягом трьох роківпісля завершення підтримки.
Найчутливішим показником у цій системі є стійкість бізнесів після отримання грантів. За даними фонду, 542 бізнеси, які отримали гранти «Варто», працюють надалі. Водночас у розрахунку фонду зазначено: на 100 бізнесів відкритими залишаються 34 проєкти, тобто приблизно третина від усіх підтриманих. Це означає, що фінансування саме по собі не гарантує довгострокового виживання бізнесу, і питання якості супроводу та умов після старту стає критичним.
Паралельно держава збільшує загальні витрати на ветеранську політику. У 2024 році на підтримку ветеранів було спрямовано 10,7 млрд грн, у 2025 році 13,5 млрд грн, а у 2026 році в бюджеті закладено 18,9 млрд грн. Ці кошти охоплюють не лише бізнес-напрям, а й житло, лікування, реабілітацію, інфраструктуру пам’яті та інші програми. Водночас фінансування самого Українського ветеранського фонду також зростає: 247,7 млн грн у 2024 році, 300 млн грн у 2025 році, і 1,4 млрд грн у 2026 році, включно з програмами «Ветеранський спорт» та освітніми сертифікатами для дітей.
Практика показує, що ветерани найчастіше відкривають бізнеси у сферах агропромислового комплексу, виробничих послуг, харчової галузі та ресторанного бізнесу. Водночас підтримку отримують і проєкти в будівництві, медицині, логістиці, торгівлі, туризмі, освіті, деревообробці та поліграфії. Це свідчить про різноманітність підходів і відсутність єдиного шаблону ветеранського бізнесу.
Окрім програм Українського ветеранського фонду, ветерани користуються й іншими можливостями. Державна програма «Власна справа» дозволяє отримати 250 000 грн, а з 2026 року 350 000 грн. З 2022 року цією програмою скористалися 31 000 українців, які створили або створюють 55 000 робочих місць. Окремо з 2023 року підтримку в межах ветеранського напряму отримали понад 2500 ветеранів та членів їхніх родин.
Існують також місцеві та партнерські ініціативи, зокрема програма «Відвага до бізнесу», у межах якої 75 учасників створили 42 робочі місця, а у Львівській громаді з’явилися 33 нові фізичні особи-підприємці. Додаткову роль відіграють програми за підтримки «Дія. Бізнес» і приватні грантові ініціативи.
Реальну картину роботи цих механізмів найкраще видно через досвід самих ветеранів. Іван Цигрик із Полтавщини, який після служби відкрив виробництво джерків, сала та соусів, розповідає: «Мене підтримала сестра. Знайшла цей проєкт у “Дія. Бізнес”, який давав можливість навчання, а також при успішному навчанні був конкурс і відбір найкращих учасників, які отримують стартове фінансування. Навчання тривало близько трьох місяців. Сформувалося класне ком’юніті, чудові викладачі, тож вчитися було легко. Мої старання оцінили я переміг в конкурсі та потрапив у сімку найкращих». Він отримав 154 000 грн стартового фінансування і зміг запустити власну справу. Для нього це було продовженням давньої мрії: «Коли мені було 11 років, мені подарували мою першу кулінарну книгу з рецептами. Відтоді я завжди прагнув створювати страви та їжу, які зможуть дарувати емоції. І це завжди було моїм нездійсненним бажанням, аж дотепер».
Водночас він звертає увагу на бюрократію та обмежений доступ до інформації в малих громадах. За його словами, у великих містах існують хаби й консультаційні центри, тоді як у невеликих населених пунктах ветерани часто залишаються сам на сам із документами й вимогами.
Інший досвід демонструє Володимир Різун, який займається агробізнесом на Полтавщині. Він говорить про системну роботу з грантами та велику кількість відмов. «Я їй там щось на диктофон надиктовував. От як це було», – згадує він про подання заявок під час служби. За його словами, з близько пів сотні поданих заявок 25% були успішними, а 75% завершилися відмовами. Окремою проблемою він називає відсутність зворотного зв’язку, коли заявники не отримують пояснень щодо причин відмов. Найчастіше гранти потрібні саме на обладнання: «Ми практично просимо тільки на обладнання. Все решта можемо самі собі забезпечити. Тільки Український ветеранський фонд більш-менш дає таку суму». Водночас він визнає, що більші гранти супроводжуються складнішою звітністю, яка для малого бізнесу стає додатковим навантаженням. Попри це, він принципово розвиває справу в рідному селі: «Життя в селі – це складність, особливо в маленькому селі, яке вмирає. Я принципово не хочу звідси вибиратися».
Схожі виклики описує і львівський ветеран Іван Антонів, який відкрив фудтрак. Він отримав грант із третьої спроби й пояснює причини попередніх відмов: «З третього разу вдалося отримати позитивну відповідь. Перший раз нам відмовили, бо мого посвідчення ще не було в реєстрі. Другий раз відмовили через нашу неуважність, бо ми дещо неправильно вказали в самій заявці». За його словами, сама процедура подачі є зрозумілою, але після старту бізнес стикається з іншими викликами складною економічною ситуацією, високими витратами й нестабільним попитом.
У підсумку система підтримки ветеранського підприємництва в Україні вже сформувалася як окремий напрям державної політики. Зростання фінансування і кількості програм свідчить про серйозні наміри держави. Водночас фактичні дані й досвід самих ветеранів показують, що головний виклик лежить не лише у виділенні коштів, а у якості супроводу, простоті процедур, доступності інформації та післягрантовій підтримці. Без цього навіть значні бюджети ризикують давати короткостроковий ефект.
Bетеранський бізнес може стати важливим інструментом реінтеграції та економічного відновлення громад лише за умови, що держава зосередиться не на кількості виданих грантів, а на створенні зрозумілої, послідовної і людяної системи, у якій ветеран не губиться між формами, звітами та мовчанням у відповідь. Без цього підприємництво після фронту залишатиметься радше випробуванням, ніж реальним шляхом до нового життя.
About the Author
Читати також:
Бюджет 2026: як держава планує підтримувати оборону, освіту, медицину, ветеранів і бізнес 
ФОП-нерезиденти в Україні: як іноземці відкривають бізнес у 2025 році 
Антишахедна система оборони: як ЗСУ нарощують спроможності боротьби з дронами 
Кліматичні цілі України під тиском війни: чому бізнес просить переглянути НВВ-2
