Чому Холм і Перемишль не витримують пасажиропотоку з України

4.2/5 – 40 голосів

Щороку понад 20 мільйонів людей перетинають українсько-польський кордон, і значна частина цього потоку проходить залізницею. Вокзали у Холмі та Перемишлі стали ключовими транзитними точками для українців, які їдуть далі вглиб Польщі та ЄС. Після початку повномасштабної війни це навантаження зросло кратно, але інфраструктура залишилася майже незмінною. Саме тут виник розрив між реальністю масової міграції та можливостями прикордонних і залізничних вузлів.

Проблема не зводиться до окремих інцидентів або зимових морозів. Свідчення пасажирів показують: незручності тривають упродовж року, просто в холодну пору вони стають фізично нестерпними. Люди змушені чекати пересадок годинами просто неба на перонах без повноцінних зал очікування, без туалетів, без доступу до води і місць для сидіння. Будь-яка затримка поїзда автоматично перетворюється на гуманітарну проблему.

Залізничні пересадки стали “вузьким місцем” кордону. На відміну від автомобільних пунктів пропуску, тут контроль, пересадка і очікування зведені в один простір. Пасажир, який уже пройшов митний і паспортний контроль, фактично «замикається» на пероні. Повернутися у вокзальну будівлю неможливо, а альтернативи для очікування просто немає. Влітку це спека і зневоднення, взимку холод, сніг і ризики для здоров’я. Найгостріше ситуація б’є по жінках з дітьми, літніх людях та пасажирах з великою кількістю багажу. Свідчення очевидців описують немовлят у візках, матерів, які шукають окріп і чай, людей, що туляться у вузьких скляних будках, намагаючись зігрітися. Це вже не питання комфорту чи сервісу йдеться про базові умови людської гідності.

Тимчасові рішення знімають напругу, але не вирішують проблему. Реакція залізничників і місцевої влади «Пункти незламності» від «Укрзалізниці» у Холмі, намети в Перемишлі, відкриття тимчасових зал очікування стала необхідною і правильною відповіддю на кризу. Вагони з обігрівом, зонами для дітей, зарядками і гарячим чаєм реально допомагають людям пережити очікування. Проте всі ці заходи мають один спільний недолік: вони не збільшують пропускну спроможність і не змінюють логіку організації пасажиропотоків. Офіційні плани реконструкції існують. У Холмі триває перебудова вокзалу з обіцянкою сучасної, доступної для людей з інвалідністю станції. У Перемишлі заплановані накриття в зоні контролю та покращення інфраструктури. Проте темпи реалізації значно відстають від реального зростання пасажиропотоку. Бюрократичні процедури, тендери, погодження документації і, що критично, скорочення фінансування через припинення частини міжнародної допомоги сповільнюють ці процеси.

Кордон став не лише інфраструктурним, а й політичним питанням. Для майже двох мільйонів українців у Польщі біженців і трудових мігрантів залізничний кордон є регулярною частиною життя. Те, як організовані очікування, контроль і допомога, формує відчуття ставлення до українців загалом. Саме тому дипломатичні зусилля щодо спільних пунктів контролю, збільшення персоналу на кордоні та координації дій між країнами мають значення не менше, ніж бетон і метал нових вокзалів. Ключова проблема полягає у невідповідності масштабу. Інфраструктура, розрахована на мирний час, намагається обслуговувати воєнний і післявоєнний пасажиропотік. Без системного перегляду логістики пересадок, створення повноцінних зон очікування і прискореної реконструкції залізничний кордон і надалі залишатиметься одним із найбільш болючих місць для українців, які виїжджають або повертаються додому.
Ситуація у Холмі та Перемишлі демонструє, що проблема перетину кордону давно вийшла за межі транспорту. Це питання гуманітарної відповідальності, інфраструктурної спроможності та ставлення до мільйонів людей, для яких залізничний перон став частиною щоденної реальності. Без прискорених рішень і довгострокових інвестицій тимчасові намети й вагони залишатимуться символом не стійкості, а хронічного перевантаження системи.