Право на інформаційний спокій в Україні: чи зможуть працівники ігнорувати робочі чати поза графіком
Відеоконференції, нескінченні робочі чати, повідомлення в месенджерах пізно ввечері, завдання «на завтра» після 22:00 усе це давно стало частиною повсякденної реальності. Пандемія, дистанційна робота, а згодом і блекаути лише пришвидшили цей процес. Робоче місце розчинилося в онлайн-просторі, а разом із ним розмилися і часові межі. З огляду на ці зміни новина про появу в проєкті нового Цивільного кодексу поняття «право на інформаційний спокій» виглядає не просто технічною зміною, а спробою законодавчо окреслити межу між роботою і приватним життям.
Проєкт нового Цивільного кодексу України передбачає введення статті 337, яка закріплює можливість працівника не брати участі у робочих, службових або інших комунікаціях у неробочий час, у вихідні, святкові дні, під час відпустки або поза межами часу, визначеного договором. Ключове уточнення: реалізація цього права не може бути підставою для дисциплінарної відповідальності, погіршення умов праці, позбавлення премій або інших негативних наслідків.
Фактично йдеться про те, що працівник має право не відповідати на повідомлення, дзвінки чи листи після завершення робочого дня і це не може трактуватися як порушення.
Однак норма містить і винятки. Право на інформаційний спокій може бути обмежене у разі загрози національній безпеці, громадському порядку, необхідності охорони здоров’я, запобігання аваріям або ризику шкоди життю інших осіб. Очевидно, що для медиків, рятувальників, поліцейських чи військових така гарантія працюватиме інакше. Окремо зазначено, що дія норми може не застосовуватися у випадках, передбачених договором. Саме цей пункт уже викликає дискусію, адже відкриває простір для спеціальних умов у трудових контрактах.
Чи це справді нове право
Формально елементи захисту вже існують. З 2021 року Кодекс законів про працю містить поняття «період відключення» для працівників, які працюють дистанційно. У цей період працівник може переривати інформаційно-телекомунікаційний зв’язок з роботодавцем без порушення трудової дисципліни. Проте ця норма стосується лише дистанційної роботи. Стаття 337 нового проєкту розширює підхід і намагається закріпити загальний принцип: робочий час це оплачуваний ресурс, а вільний час має бути захищеним. Крім того, чинна стаття 301 Цивільного кодексу гарантує право особи на особисте життя. Але вона не враховує специфіку цифрової комунікації, коли робочий і приватний простір зливаються. У цьому сенсі нова стаття це спроба адаптувати право до цифрової реальності.
Після переходу на дистанційні формати багато компаній фактично перейшли на модель постійної доступності. Повідомлення в месенджерах стали нормою. Онлайн-зустрічі заповнили календарі. Час «поза роботою» почав виглядати як умовність. Формально працівник може відмовитися відповідати. Практично це часто означає ризик втратити премію, отримати негативну оцінку або опинитися поза неформальним колом команди. Саме тут виникає питання балансу. Чи є повідомлення після 18:00 ознакою ефективності бізнесу? Чи це симптом культури, де межі не поважаються? Нова норма фактично ставить акцент на тому, що доступність 24/7 не може вважатися стандартом.
У країнах ЄС концепція «права на відключення» уже обговорюється і частково впроваджена. Ідея проста: цифрові інструменти не повинні перетворювати робочий день на безперервний процес. Український проєкт не копіює європейські моделі, але рухається в тому самому напрямку визнати, що цифровізація потребує нових правових меж.
Де можуть виникнути проблеми
Найбільш дискусійною є норма про можливість передбачити інші умови в договорі. Якщо роботодавці почнуть масово включати пункт про обов’язкову доступність у неробочий час, сенс нововведення може бути нівельований. У такому разі баланс залежатиме не лише від формулювання статті, а й від практики її застосування та позиції судів. Інший аспект контроль. Як довести, що на працівника чинився тиск? Як відрізнити добровільну участь у комунікації від прихованої вимоги?
Навіть якщо стаття 337 буде ухвалена, сама по собі вона не змінить поведінку миттєво. Але вона задає рамку. Коли право на інформаційний спокій стає частиною цивільного законодавства, роботодавцю складніше апелювати до «корпоративних традицій» або «командного духу» як аргументу для постійної доступності. Для працівника це означає юридичну опору. Не моральний аргумент, а норму закону.
Чи можна говорити про перелом
Проєкт нового Цивільного кодексу ще не ухвалений. Але сама поява такої статті свідчить про зрушення в підходах. Довгий час в Україні домінувала модель, де особистий час легко підлаштовувався під потреби роботи. Тепер законодавство намагається зафіксувати інший принцип: приватний простір не є продовженням офісу.
Це не революція. Це поступовий крок. Проте символічно він важливий.
Якщо стаття 337 буде ухвалена в запропонованій редакції, роботодавець більше не зможе вимагати виконання завдань поза робочим часом як норму за замовчуванням. Для багатьох працівників це може стати довгоочікуваним сигналом: вільний час це не прихована частина робочого графіка. У цифрову епоху питання межі між роботою і життям стало не особистою проблемою, а системною. І саме тому спроба закріпити «право на інформаційний спокій» виглядає логічною відповіддю на виклики, які вже давно вийшли за межі окремих компаній.
About the Author
Читати також:
Коли «повернусь» стає минулим часом: українці за кордоном і тиша, що розділяє 
Пальне на межі коливань що відбувається з цінами і чого чекати водіям найближчим часом 
Органоїдний інтелект: наукова межа чи початок нової епохи в штучному розумі? 
Чотириденний робочий тиждень в Україні: правда, міфи й що дозволяє закон
