Контракт замість вироку для мігранток у російських колоніях

4.2/5 – 41 голосів

«Час для дій» проаналізував інформацію про залучення жінок з країн Центральної Азії до участі у війні проти України та оцінив політичні та правові наслідки цієї практики.

Йдеться про модель, у якій кримінальне переслідування та міграційна вразливість поєднуються з військовими потребами держави. Особи, які перебувають у слідчих ізоляторах або відбувають тривалі терміни покарання, отримують пропозицію альтернативи: довгий тюремний строк або підписання контракту зі збройними силами з обіцянкою пом’якшення вироку чи дострокового звільнення.

Це створює механізм умовного вибору, який формально може подаватися як добровільний, але фактично здійснюється під тиском.

Особливістю нинішнього етапу є розширення вербування на жінок, зокрема іноземних громадянок. За наявними даними, частина з них залучається до допоміжних функцій медичних, господарських, технічних. Водночас підтверджується, що окремі жінки потрапляють і до бойових підрозділів. Точна кількість іноземок, направлених у зону бойових дій, не оприлюднюється.

Непрозорість статистики ускладнює оцінку масштабу явища, але сам факт вербування свідчить про пошук додаткових людських ресурсів.

Раніше вербування зосереджувалося переважно на чоловіках, зокрема на засуджених. Масове залучення ув’язнених стало інструментом поповнення військ у періоди високих втрат і дозволило уникати нових хвиль мобілізації. Поява повідомлень про вербування жінок означає подальше розширення цієї практики. Ключовим фактором залишається соціально-економічна вразливість. Росія приймає мільйони трудових мігрантів із Центральної Азії, які часто працюють у низькооплачуваних секторах та мають обмежений правовий захист. У випадку кримінального переслідування їхня позиція є особливо слабкою. Поєднання загрози тривалого строку та пропозиції фінансової винагороди за службу створює ситуацію, коли вибір відбувається в умовах нерівності сторін.

Фінансова мотивація доповнюється обіцянкою звільнення після завершення контракту, що перетворює військову службу на інструмент дострокового виходу з пенітенціарної системи.

Правозахисні організації повідомляють про можливий тиск на ув’язнених із метою схилити їх до підписання контрактів. Серед озвучених методів обмеження доступу до їжі та психологічний тиск. Якщо ці факти підтверджуються, йдеться про використання пенітенціарної системи як механізму рекрутингу.

Офіційна позиція російської влади полягає у запереченні примусового характеру служби та наголошенні на добровільності. Водночас відсутність відкритих даних щодо кількості завербованих іноземних громадянок залишає простір для сумнівів щодо масштабів і процедур. Окремий аспект інформаційна ізоляція у жіночих колоніях. Обмежений доступ до незалежних джерел інформації впливає на розуміння реальних ризиків військової служби. У таких умовах рішення можуть ухвалюватися без повної картини можливих наслідків.

Уряди держав Центральної Азії неодноразово попереджали громадян про кримінальну відповідальність за участь у збройних конфліктах за кордоном. Проте кількість реальних судових процесів щодо таких випадків залишається обмеженою. Це створює додаткову правову невизначеність для тих, хто погоджується на службу або повертається після неї.

Системне використання вразливих груп населення як резерву для поповнення армії свідчить про довготривалий характер війни та необхідність пошуку нових джерел людських ресурсів.

Залучення жінок-мігранток і ув’язнених до військової служби демонструє розширення інструментарію мобілізаційної політики. Поєднання кримінального переслідування, економічної мотивації та обмежених альтернатив формує складну правову й етичну проблему, яка виходить за межі суто військового питання і набуває міжнародного виміру.