Від «кращої угоди» до силового курсу: що означають удари США та Ізраїлю по Ірану і якою може бути мета Трампа
Час для дій проаналізував ескалацію між США, Ізраїлем та Іраном і ключові сигнали з Вашингтона заявлена мета більше не зводиться до переговорів про ядерну угоду. Операція подається як спроба нейтралізувати іранські військові спроможності та змінити поведінку режиму, включно з розрахунком на внутрішній тиск у самій країні.
Після тижнів напруженості та нарощування американської військової присутності відбулися спільні удари США та Ізраїлю по іранських військових об’єктах і резиденціях найвищого військового керівництва. Паралельно Ізраїль оголосив про “превентивну військову операцію”, а президент США заявив про “масштабні бойові операції”.
Ключова зміна у тому, що публічна лінія Білого дому перестала бути лише про “жорсткішу угоду”. У зверненні 28 лютого Дональд Трамп прямо звернувся до іранського народу з меседжами про “свободу” і закликом “перебрати владу” після завершення військової фази. Це сигнал, що військові удари та політичний тиск синхронізуються.
Якою метою це виглядає у Вашингтона
У публічних поясненнях з американського боку називаються два головні завдання:
- ліквідація “неминучих загроз” з боку іранського режиму;
- знищення ключових військових можливостей Ірану, зокрема ракетних, а також удар по морських спроможностях.
Окремо озвучується теза про іранські спроби відновити ядерну програму. Вашингтон також прив’язує кампанію до потреби захистити американських громадян і військових. Паралельно з цим у публічному просторі звучить оцінка, що дипломатичний трек зайшов у глухий кут і що розрив між позиціями сторін надто великий. У такій конфігурації сила стає головним інструментом примусу, а переговори не центром стратегії, а можливим наслідком тиску.
Саме тут і виникає головне питання: чи йдеться про обмежену операцію для зменшення загроз, чи про довшу кампанію, яка має змінити саму конструкцію влади в Ірані. Формулювання Трампа і логіка цілей, які проговорюються публічно, наближають ситуацію до другого варіанту, але без прямого юридичного оголошення “зміни режиму” як офіційної цілі.
Ставка на внутрішній вибух і чому це складно
Окремою лінією проходить очікування, що послаблення державної машини може стимулювати людей виходити на вулиці. Це підсилює звернення Трампа до громадян Ірану, а також активність Рези Пахлаві, який говорить про “вирішальні моменти”, звертається до силовиків із вимогою перейти на бік народу і закликає громадян зберігати спокій та чекати подальших інструкцій.
Однак попередній досвід недавнього конфлікту з Ізраїлем показав, що під час активних бойових дій цивільні насамперед концентруються на виживанні. Тому очікування масових протестів прямо під час ударів виглядає менш реалістичним. Більш імовірним є сценарій протестів після того, як інтенсивність бойових дій спаде, якщо режим до того часу збереже спроможність контролювати силовий апарат.
Це створює структурну проблему: військова операція має свою швидкість, а протестна динаміка іншу. Якщо ставка зроблена на “вулицю” як швидкий механізм, вона може не спрацювати у потрібні часові рамки. Якщо ставка зроблена на довшу кампанію, зростають ризики регіонального розширення конфлікту.
Розподіл ролей США та Ізраїлю
Спостерігається логічний поділ задач:
- США зосереджуються на підриві ракетного потенціалу Ірану, щоб зменшити можливості ударів у відповідь;
- Ізраїль концентрується на ударах по керівництву, що підсилюється повідомленнями про атаки по резиденціях найвищих посадових осіб.
Такий підхід спрямований на те, щоб позбавити Іран двох важелів: можливості завдавати болючі удари у відповідь і можливості утримувати керованість через вертикаль командування.
Чому відповідь Ірану може бути менш передбачуваною
Іранська реакція демонструє сприйняття подій як екзистенційної кризи. У таких умовах рішення стають жорсткішими і ризиковішими.
Була заявлена “перша хвиля” безпілотників і балістичних ракет по Ізраїлю. Окремо КВІР заявив про удари по американських базах у Бахрейні, Катарі та ОАЕ, включно зі штаб-квартирою П’ятої флотилії США, і про намір продовжувати операції. Катар закрив повітряний простір і заявив про право на відповідь. Повідомлялося про перехоплення ракет в ОАЕ та Катарі, а також про поранених і загиблого в ОАЕ.
Це означає, що конфлікт уже створює регіональну хвилю, яка зачіпає держави Перської затоки.
Інформаційний контроль як інструмент утримання влади
Іран опинився у майже повному інтернет-блекауті. NetBlocks повідомив, що 28 лютого зв’язок впав до 4% від звичного рівня, і що за характером це відповідає державним діям під час попереднього конфлікту. Такі відключення мають прямий ефект:
- сповільнюють циркуляцію інформації;
- ускладнюють перевірку повідомлень і відео;
- зменшують здатність суспільства до самоорганізації;
- збільшують частку чуток та керованих наративів.
Україна: позиція і безпекові рекомендації
Українська позиція формулюється через підтримку іранського народу і покладання відповідальності на іранський режим. Окремо наголошується, що режим у Тегерані сам обрав союз із Кремлем і постачав “Шахеди” та технології.
МЗС України закликає громадян утриматися від поїздок до Ізраїлю та Ірану до стабілізації ситуації. Для українців в Ізраїлі надані рекомендації щодо дотримання інструкцій тилового командування, моніторингу офіційних повідомлень, мінімізації пересувань і завчасного визначення найближчих укриттів.
Світова реакція і різні підходи
Європейська реакція не є однорідною. Звучать оцінки про небезпеку ескалації та пріоритет захисту цивільного населення і дотримання міжнародного гуманітарного права. Частина країн ЄС загалом підтримує дії США, інші критикують. Велика Британія повідомляє, що не брала участі в ударах, але повторює тезу, що Іран не повинен отримати можливість створити ядерну зброю. Франція наполягає на добросовісних переговорах щодо припинення ядерної та балістичної програм і оголошує про ініціативу термінового засідання Ради Безпеки ООН. Росія засуджує удари і закликає до дипломатичного врегулювання.
Що далі визначатиме траєкторію подій
Далі вирішальними стають три групи чинників:
- Швидкість послаблення іранських можливостей завдавати ударів у відповідь і здатності розширювати конфлікт у регіоні.
- Спроможність режиму утримувати контроль усередині країни, включно з силовим апаратом і інформаційним простором.
- Готовність союзників і партнерів підтримувати довшу кампанію, якщо зростатимуть ризики для цивільних і для стабільності в Перській затоці.
Ескалація виглядає виходом за межі короткого епізоду. Формулювання Вашингтона, структура ударів і ставка на психологічний ефект у самому Ірані підвищують планку цілей, а разом із цим зростає і ціна непередбачуваної відповіді.
About the Author
Читати також:
Ультиматум Трампа Ірану: два тижні до війни чи останній шанс на дипломатію? 
США вдарили по Ірану: що сталося, чим це загрожує світу і чому Україні варто бути уважною 
ОПЕРАЦІЯ «RISING LION». Що означає удар Ізраїлю по Ірану і до чого це може призвести 
Що насправді стоїть за погрозами Трампа Європі через Гренландію
