Після 2027 року правила для українців у ЄС можуть змінитися: чому в Брюсселі знову переглядають тимчасовий захист
У Європейському союзі повернулися до дискусії про майбутнє тимчасового захисту для українців після березня 2027 року. Ще торік у Брюсселі виходили з того, що цей механізм не продовжуватимуть, а українці поступово перейдуть на інші типи дозволів на проживання через роботу, навчання або інші національні процедури. Тепер ця логіка вже не виглядає такою простою. «Час для дій» розібрався, чому ЄС фактично відступає від раніше затвердженого плану, які варіанти зараз обговорюють і чому нова модель захисту може виявитися значно жорсткішою та вибірковішою.
Головна причина повернення до цього питання практична. Ідея про плавний перехід українців із тимчасового захисту на інші правові статуси виявилася значно складнішою в реалізації, ніж очікували європейські інституції. У багатьох країнах перейти на національний дозвіл на проживання непросто через високі зарплатні пороги, жорсткіші вимоги або складні бюрократичні процедури. У результаті темпи такого переходу залишаються низькими. До березня 2027 року мільйони людей можуть так і не отримати альтернативного статусу. Саме цей ризик і змусив Євросоюз знову обговорювати, що робити далі. Бо якщо механізм тимчасового захисту просто припинить діяти, а нове рішення не буде запропоноване, це може створити масштабне навантаження на європейські системи надання притулку. Фактично йдеться про ризик адміністративного колапсу, коли велика кількість українців одночасно буде змушена шукати нову правову підставу для перебування.
У ЄС уже не хочуть просто залишити все як є, але й повне завершення чинної моделі виглядає дедалі менш реалістичним. Саме тому в Брюсселі почали шукати проміжний варіант. Із заяв європейських посадовців видно тимчасовий захист можуть продовжити, але вже в іншому вигляді. Мова йде не про автоматичне збереження нинішніх правил для всіх, а про можливу реформу самої моделі. У центрі дискусії ідея звузити коло тих, хто підпадатиме під дію захисту.
Один із головних напрямків обговорення можливість враховувати регіон походження українців. Такий підхід уже з’являвся в окремих європейських країнах поза межами загальної системи ЄС. Ідея полягає в тому, що не всі частини України можуть розглядатися однаково з погляду безпеки. Якщо певні регіони вважатимуться відносно безпечними для повернення, це може вплинути на рішення щодо продовження захисту для людей, які походять саме звідти. Це дуже чутливе питання. Воно змінює сам принцип, за яким українцям надавали захист від початку повномасштабної війни. Досі він діяв як загальний механізм для людей, які виїхали через війну. Якщо ж тепер почнеться поділ за географічним принципом, система стане складнішою і водночас жорсткішою.
Ще більш суперечливий напрямок окремий підхід до чоловіків, які підпадають під мобілізацію в Україні. Ця тема вже лунала на політичному рівні в різних країнах ЄС. Дискусії посилилися після того, як в Європі зросла частка дорослих чоловіків серед новоприбулих українців. Частина політиків почала відкрито ставити питання про доцільність подальшого захисту цієї групи. Тепер ідея обмежень для чоловіків призовного віку переходить із політичних заяв у площину обговорення можливих змін до загальної моделі. Однак саме тут виникає серйозна юридична проблема. Такий підхід може бути оскаржений як дискримінаційний. Європейське право виходить із того, що будь-яке обмеження має бути обґрунтованим і пропорційним. До того ж у Європі існує право на відмову від військової служби з міркувань совісті. Через це будь-яка спроба автоматично обмежити захист лише на підставі статі або мобілізаційного віку може зіткнутися з серйозними правовими запереченнями.
Саме тому питання чоловіків є політично привабливим для частини урядів, але юридично вразливим. Ще один варіант, який обговорюють, так званий залишковий статус. Його можуть застосувати до найбільш уразливих категорій або до тих, хто ще не зміг перейти на інший тип дозволу на проживання. Такий підхід дозволив би уникнути різкого припинення захисту для всіх одразу, але водночас дав би змогу скоротити кількість тих, хто залишається в межах чинної системи. Фактично ЄС шукає форму, яка дасть змогу одночасно досягти двох цілей. Перша – не допустити перевантаження міграційних органів і систем притулку. Друга – обмежити масштаби захисту, зробивши його більш адресним. Саме між цими двома завданнями зараз і точиться головна дискусія.
Є ще одна важлива детал нові правила можуть стосуватися не всіх однаково. Серед варіантів розглядається підхід, за якого зміни торкнуться насамперед тих, хто прибуде до ЄС пізніше, а не людей, які вже мають тимчасовий захист. Така логіка виглядає практичною, бо дозволяє не ламати правовий статус мільйонів людей, які вже живуть у країнах ЄС, працюють, вчаться або інтегрувалися в місцеве середовище. Але остаточного рішення поки немає. Саме це робить нинішню ситуацію нестабільною. Для українців у Європі проблема полягає не лише в тому, чи буде продовжений захист, а й у тому, що поки немає ясності, яким він буде. Якщо нова модель передбачатиме різні критерії для різних груп, це означатиме появу нової нерівності всередині самої категорії людей, які виїхали через війну.
Водночас у ЄС немає ознак готовності надати українцям автоматичний шлях до довгострокового проживання лише тому, що вони пробули в Європі п’ять років. Це окремо важливо розуміти, бо саме на такий сценарій багато хто міг би розраховувати. Але чинні правила не дають права людям із тимчасовим захистом автоматично претендувати на довгостроковий європейський статус після п’яти років перебування. Більше того, попередні дискусії щодо включення українців до механізму довгострокового проживання не знайшли підтримки. Частина держав-членів не підтримала таку ідею, а українська влада також не була зацікавлена у формуванні моделі, яка заохочувала б остаточне закріплення людей за кордоном. Це означає, що роки, прожиті під тимчасовим захистом, не перетворюються автоматично на шлях до постійних документів. І саме тому питання про 2027 рік стає таким чутливим. Воно стосується не лише формального продовження однієї директиви, а майбутнього мільйонів людей, які досі не мають чіткого довгострокового рішення.
Станом на зараз у ЄС немає єдиної простої відповіді. Є лише спільне розуміння, що бездіяльність більше не є варіантом. Менші країни, де українців менше, схильні підтримати просте продовження чинної системи ще на рік. Більші держави, які прийняли значні масиви переселенців, більше схиляються до зміни правил і звуження кола тих, хто матиме право на захист. Саме між цими підходами і формуватиметься нова пропозиція Єврокомісії. Після цього рішення мають ухвалювати країни-члени. І поки цей процес не завершений, можливі різні результати: від продовження чинної директиви до її обмеженого продовження або навіть відсутності спільного підходу.
Найважливіше у цій дискусії те, що Європейський союз уже не говорить про тимчасовий захист як про незмінний механізм. Його починають розглядати як інструмент, який можна переробити, звузити, адаптувати під політичні та адміністративні інтереси держав-членів. Для українців це означає новий етап невизначеності. Раніше основне питання звучало так чи продовжать захист після 2027 року. Тепер питання інше кого саме він стосуватиметься, на яких умовах і чи залишиться він справді загальним механізмом, а не вибірковим режимом для окремих категорій.
About the Author
Читати також:
ЄС продовжив тимчасовий захист українців до 2027 року: що це означає і як працює в різних країнах 
Тимчасовий захист українців у Польщі: що змінюється і чого чекати 
Тимчасовий захист українців у ЄС у 2026 році нові правила і нові вимоги 
Що зміниться для українців з 1 червня: гроші, мобілізація, послуги.
