Статус PEP під прикриттям податкових змін, що показала спроба послабити фінмоніторинг колишніх посадовців
В українській законодавчій практиці досі зберігається небезпечна звичка вбудовувати політично чутливі норми у документи, які зовні стосуються зовсім інших тем. Цього разу йшлося про законопроєкт, пов’язаний з оподаткуванням міжнародних поштових відправлень та електронної торгівлі. Саме в ньому з’явилася спроба змінити один із важливих елементів антикорупційної системи підхід до фінансового моніторингу політично значущих осіб, або PEP. Час для дій розібрався, чому ця ініціатива виходила далеко за межі технічної правки, як вона зачіпала міжнародні зобов’язання України і чому сама поява такої норми в законопроєкті про посилки є не випадковістю, а показовим політичним сигналом.
Статус PEP означає, що людина належить до категорії підвищеного корупційного ризику через те, що обіймає або раніше обіймала високу державну чи публічну посаду. До цієї категорії в Україні належать президент, прем’єр-міністр, члени уряду, їхні заступники, народні депутати, судді вищих судів, керівники державних компаній та інші посадовці такого рівня. Посилений фінансовий контроль зазвичай поширюється не лише на них самих, а й на членів їхніх сімей та пов’язаних осіб, зокрема бізнес-партнерів. Логіка цього механізму проста. Доступ до влади створює доступ до рішень, ресурсів, контактів і впливу. Ці можливості не зникають автоматично в день звільнення з посади. Саме тому банки та інші фінансові установи мають підходити до таких клієнтів інакше, ніж до пересічних громадян. Ідеться не про покарання і не про презумпцію вини, а про оцінку ризику. Якщо людина мала високий вплив на державні рішення, її фінансова активність об’єктивно потребує уважнішої перевірки.
В українській моделі нині діє довічний фінансовий моніторинг для PEP. Це означає, що як чинні, так і колишні високопосадовці проходять посилений контроль у банках. Їхні великі транзакції ретельно перевіряються, у них можуть вимагати документи про походження коштів, а сама фінансова поведінка розглядається з урахуванням підвищеного корупційного ризику. Така система є жорсткою, але її поява не була випадковою. Вона стала результатом довгого тиску з боку міжнародних партнерів, які наполягали на тому, що боротьба з великою корупцією не може обмежуватися формальними деклараціями.
Саме тому спроба скоротити дію статусу PEP до трьох років після звільнення виглядала не як технічне уточнення, а як пряме послаблення фінансового контролю. Якщо такий підхід запровадити, колишній високопосадовець після трирічного терміну фактично виходить із зони посиленого моніторингу. Для антикорупційної логіки це означає дуже конкретну річ система визнає, що після певної дати ризик начебто зникає сам по собі. Але в реальному політичному і фінансовому житті це працює інакше. Вплив, зв’язки, доступ до активів і можливість розпоряджатися коштами, походження яких викликає запитання, часто зберігаються значно довше. Саме тут проходить головна межа між формальним і змістовним підходом. Формальний підхід шукає зручний строк, після якого людину можна вивести з посиленого контролю. Змістовний підхід виходить із того, що ризик визначається не календарем, а обставинами, джерелами коштів, попередньою посадою, зв’язками та характером фінансових операцій. Міжнародна практика рухається саме в другому напрямку.
Стандарти FATF, на які спираються сучасні системи фінансового моніторингу, не встановлюють жорсткої межі на кшталт трьох або п’яти років. Вони вимагають від фінансових установ мати системи управління ризиками, вміти визначати, чи є клієнт або бенефіціар політично значущою особою, встановлювати джерела статків і джерела походження коштів, а також здійснювати посилений постійний моніторинг. Тобто головна ідея полягає не в автоматичному знятті статусу після певного строку, а в безперервній оцінці ризику. Європейський підхід розвивається в тому ж напрямку. Євросоюз уніфікує правила, формує перелік посад, які автоматично дають статус PEP, і так само включає до посиленого моніторингу не лише самих посадовців, а й їхніх близьких та бізнесове оточення. У Великій Британії є певне розрізнення між внутрішніми та іноземними політично значущими особами, але навіть там ідея не зводиться до простого строкового обмеження. У Сполучених Штатах підхід ще жорсткіший щодо іноземних політиків статус підвищеного ризику фактично зберігається дуже довго або сприймається майже як довічний. Тому українська спроба повернутися до моделі трирічного обмеження виглядала б не як гармонізація з міжнародною практикою, а навпаки як відхід від неї.
Особливу увагу привертає не лише сам зміст цієї правки, а й спосіб її появи. Законопроєкт, у якому вона з’явилася, був присвячений оподаткуванню міжнародних посилок, електронній торгівлі та правилам нарахування ПДВ. Його основні положення стосувалися скасування порогу безмитного ввезення до 150 євро, нової моделі адміністрування ПДВ через продавців і маркетплейси та пільг для некомерційних відправлень вартістю до 45 євро. На цьому тлі норма про зміну визначення PEP виглядала чужорідною. Вона не випливала з логіки законопроєкту, не була прямо пов’язана з його податковою метою і водночас зачіпала дуже чутливу сферу антикорупційної політики. У політичній практиці це один із найпоширеніших прийомів. Коли норма не має достатньої суспільної підтримки або може викликати критику, її намагаються сховати всередині великого документа з іншою публічною темою. Таку правку значно легше провести, якщо основна увага суспільства і медіа зосереджена на посилках, ПДВ чи військовому зборі, а не на фінмоніторингу колишніх посадовців. Саме тому ця історія важлива не лише змістом, а й методом. Вона показує, що боротьба за послаблення контролю не зникла, а просто набуває непрямої форми. Це тим більш показово, якщо згадати політичну передісторію. У 2022 році парламент уже голосував за обмеження статусу PEP трьома роками після звільнення. Але у 2023 році під тиском МВФ та ЄС від цієї моделі відмовилися і повернули довічний контроль. Тобто нинішня спроба не була випадковим експериментом. Вона стала продовженням старої лінії, яку частина політичного класу намагається відновити, щойно бачить для цього можливість.
Ще тривожнішим виглядає політичний фон. На початку 2026 року вже з’являлася інформація, що депутатам можуть запропонувати скасування довічного статусу PEP як своєрідну винагороду за підтримку потрібних для МВФ рішень. Якщо дивитися на ситуацію в такій логіці, йдеться не про окрему норму, а про значно глибшу проблему. Частина політичного класу сприймає антикорупційні запобіжники не як елемент державної стійкості, а як предмет торгу. Саме це і є найнебезпечнішим у цій історії. Бо тоді фінансовий моніторинг перестає бути інструментом захисту державних інститутів і починає розглядатися як незручне обмеження, яке можна зняти за наявності політичної домовленості.
Водночас реакція на цю правку показала, що система стримувань ще працює. Після того як на норму звернули увагу публічно, питання швидко вийшло за межі комітетської процедури. Податковий комітет правку прибрав. Причина була очевидною така зміна суперечила б зобов’язанням України перед ЄС і міжнародними фінансовими інституціями. Позиція Європейської комісії також була досить чіткою намір скоротити статус PEP суперечить проєвропейському курсу, а будь-які подібні ініціативи мають проходити через консультації з партнерами. Це важливий момент з точки зору політичної економії українських реформ. Значна частина антикорупційних інструментів в Україні тримається не лише на внутрішньому попиті, а й на зовнішньому нагляді. Це нерідко дратує політичні еліти, але водночас саме цей зовнішній контроль часто не дає розмити правила. Історія з PEP ще раз це підтвердила. Якби не швидка реакція і нагадування про міжнародні зобов’язання, така норма могла б пройти значно далі в законодавчому процесі. Разом із тим подальший компроміс теж заслуговує окремої уваги. Після вилучення правки про трирічне обмеження статусу PEP з’явилася інша ідея до вступу України в ЄС зупинити штрафи для банків за порушення щодо роботи з такими особами. Політично це подається як спосіб зробити ставлення фінансових установ до PEP більш адекватним. У практичному вимірі це означає часткове зниження тиску на банки, які часто бояться санкцій і тому застосовують надмірно жорсткий підхід.
Тут виникає вже інша дискусія. Проблема справді існує банки інколи діють занадто формально, перетворюючи ризик-орієнтований підхід на механічне ускладнення життя для будь-якої особи зі статусом PEP. Але вирішення цієї проблеми не повинно руйнувати саму систему моніторингу. Якщо банк боїться штрафу і через це діє непропорційно, питання треба вирішувати через чіткіші правила, методичні рекомендації і наглядову практику, а не через поступове розмивання відповідальності. Інакше є ризик, що під вивіскою “більш адекватного підходу” почнеться фактичне ослаблення контролю. Для України ця тема має не лише правове, а й стратегічне значення. Статус PEP це не вузька банківська історія. Це один із маркерів того, чи готова держава серйозно працювати з ризиками великої корупції. Якщо система виходить із того, що корупційний ризик триває довше за мандат, вона визнає реальність. Якщо ж вона починає фіксувати зручні строки, після яких ризик нібито зникає, вона повертається до декоративного підходу.
У цьому сенсі історія з правкою в законопроєкті про посилки показує одразу кілька важливих речей. По-перше, спроби послабити антикорупційну інфраструктуру не припиняються, а лише змінюють форму. По-друге, частина політичного класу досі намагається провести чутливі зміни непублічно, використовуючи для цього тематично чужі законопроєкти. По-третє, міжнародний фактор залишається одним із ключових бар’єрів проти такого ревізіонізму. І по-четверте, сам статус PEP лишається зоною постійного конфлікту між логікою державного контролю і бажанням еліт звузити простір нагляду за собою після завершення перебування при владі. Саме тому ця історія важлива значно більше, ніж здається на перший погляд. Формально йшлося про одну правку в одному законопроєкті. Насправді ж ішлося про спробу переглянути важливий принцип чи вважає Україна велику політичну владу джерелом довготривалого корупційного ризику, чи готова знову повернутися до моделі, де достатньо просто перечекати кілька років. І саме відповідь на це питання визначає не лише якість фінансового моніторингу, а й серйозність держави у ставленні до власних антикорупційних правил.
About the Author
Читати також:
Ринок вживаних авто в Україні 2025: імпортні рекорди, електромобілі та вплив податкових очікувань 
Серпень змін: які нововведення чекають українців і що за цим стоїть 
Податкова перебудова, які зміни готують в Україні і чому бізнес уже реагує насторожено 
Імперські амбіції під виглядом «переговорів»: що стоїть за літнім наступом Росії
