
Які професії більше не потрібні Україні і що обирати абітурієнтам у 2025
Кожного року десятки тисяч українських абітурієнтів стоять перед вибором, що вплине на все життя: яку професію здобути. Але що, якщо значна частина цих рішень не про майбутнє, а про стереотипи минулого? Міністерство освіти і науки відкрито заявило: в Україні перенасичення журналістами, економістами, менеджерами, стоматологами та фахівцями з туризму і ресторанної справи.
Це не просто констатація. Це сигнал і для батьків, і для молоді, і для всієї системи освіти.
Реальність ринку: попит і пропозиція не збігаються
Якщо звернутися до даних Державної служби зайнятості, ситуація виглядає невтішно. У 2024 році на одну вакансію журналіста припадало 5–7 претендентів. Аналогічна ситуація у сфері економіки та менеджменту, де ринок давно насичений. Багато фахівців роками не можуть знайти роботу за спеціальністю або змушені працювати зовсім в інших сферах.
Така ж історія з туризмом і ресторанною справою. Попри те, що галузь має потенціал до зростання, особливо в періоди економічного підйому, зараз реальний попит на нових фахівців не відповідає кількості випускників. Освіта випереджає потреби ринку, і в результаті зневіра, трудова міграція, розчарування.
Чи дійсно в Україні бракує інженерів та педагогів?
Так. За останніми звітами Міністерства економіки, в Україні бракує саме технічних спеціалістів: інженерів, фахівців з обробки матеріалів, енергетиків, ІТ-фахівців. Особливо гостро у сфері середньої технічної ланки: електромонтерів, технологів, механіків.
Також стабільно високий дефіцит це вчителі, особливо у сільських громадах. У багатьох регіонах вчителі пенсійного віку змушені викладати по 30–40 років, бо просто немає ким їх замінити.
Чому це сталося?
По-перше, система освіти надто довго орієнтувалася на «модні» професії, замість реального аналізу потреб економіки. У підсумку університети відкривали десятки груп майбутніх маркетологів, тоді як профтехучилища закривалися.
По-друге, суспільство сформувало викривлену уяву про «престиж»: білий халат, офісна робота, статусна назва все це здавалося «правильним» вибором. Але престиж без роботи не має сенсу.
По-третє, самі роботодавці роками не формували чітких запитів до освітньої системи. А держава не змогла синхронізувати освіту з економічною стратегією.
Що з цим робити: практичні рекомендації
1. Абітурієнтам: не орієнтуйтесь лише на мрію
Мрія це чудово. Але навіть мрію варто перевірити на реальність. Перш ніж подавати документи, подивіться на:
- скільки вакансій за цією спеціальністю зараз на сайтах працевлаштування;
- яка середня зарплата;
- де саме ці фахівці реально працюють;
- скільки випускників щороку випускає ваша майбутня кафедра.
2. Батькам: не нав’язуйте власну модель
Фрази «йди на бухгалтера, завжди буде хліб» чи «журналісти завжди потрібні» більше не працюють. Потрібні конкретні вміння, адаптивність і розуміння реального ринку.
3. Державі: більше прогнозів і менше формальних звітів
Освітня політика має будуватися не на кількості випускників, а на точному аналізі майбутніх економічних трендів. Якщо Україна планує експорт високотехнологічної продукції нам потрібні не тільки інженери, а й нові навчальні програми.
4. Вишам: адаптуйтесь або поступайтесь
Застарілі програми з менеджменту чи туризму без прикладних знань це шлях у нікуди. Університети мають формувати практичні навички й вчити гнучкості.
А як щодо ІТ?
Так, попит на ІТ-фахівців залишається стабільно високим. Але і тут все не так просто. Роботодавці хочуть не просто диплом, а конкретні скіли: знання мов програмування, досвід проєктів, логіку. Освіта в цій сфері має бути динамічною й практичною.
Україна має шанс вирівняти ринок праці. Але для цього потрібно чесно подивитися на цифри, відмовитись від старих шаблонів і почати мислити системно. Ринок потребує техніків, інженерів, аграріїв, вчителів. І це не менш важливо, ніж усі «популярні» спеціальності. Навпаки це опора економіки.
Головне не обирати престиж, а обирати майбутнє.














