Світ задихається: як війна сповільнює відмову від викопного палива
У 2024 році глобальні викиди вуглецю досягли нового історичного максимуму понад 40,8 мільярда тонн. Це вже четвертий рік поспіль, коли людство б’є антирекорд. І попри зростання відновлюваної енергетики, споживання викопного палива не зменшується. Причина у комбінації попиту, геополітики й страху. Війна росії проти України, конфлікт на Близькому Сході, загрози постачанню енергоносіїв усе це зрушило глобальний енергетичний курс убік не стабільності, а паніки.
І в цьому контексті Україна не лише країна, яка захищається. Вона стала ще й країною, яка випробовує на собі весь спектр глобального енергетичного розладу: від підвищення цін на паливо до уповільнення інвестицій у відновлювану генерацію.
Зростає все: і попит, і викиди
За даними Energy Institute, у 2024 році енергоспоживання у світі зросло на 2%, а разом з ним усі види генерації. Такого не було з 2006 року. Вугілля, газ, нафта, атом, сонце, вітер кожне джерело показало приріст. Зокрема:
- вітрова й сонячна генерація зросли на 16% (швидше за все);
- природний газ на 2,5%;
- вугілля на 1,2%;
- загальні викиди CO₂ +1% порівняно з 2023 роком.
Ці цифри важливі не лише як статистика. Вони означають, що навіть рекордні інвестиції у “зелену” енергію не встигають перекрити попит, який продовжує живитися викопними джерелами.
Коли війна змінює пріоритети
2024 рік став найтеплішим в історії. Середньорічна температура стабільно перевищувала межу у +1,5°C від доіндустріального рівня тобто поріг, визначений як критичний у кліматичних угодах. Та водночас саме 2024-й показав: попри COP28 і всі гучні обіцянки, світ не виконує власних планів.
Як зазначив президент Energy Institute Енді Браун:
“Електрифікація прискорюється, особливо в країнах, що розвиваються. Але загальне споживання енергії росте ще швидше, і 60% цього зростання досі забезпечується за рахунок викопного палива”.
І тут повертаємося до війни. Розв’язана росією повномасштабна агресія порушила постачання газу до Європи, змінила логістику нафти, перекроїла глобальні енергетичні маршрути. Як результат ЄС повернувся до вугілля, а азійські країни наростили споживання дешевого газу й вугілля. Індія, наприклад, у 2024 році збільшила використання вугілля на 4% більше, ніж уся Північна й Південна Америка разом узяті.
Україна: на передовій війни і кризи енергопереходу
Для України ця ситуація має щонайменше три наслідки.
1. Енергетична вразливість.
Зруйновані ТЕС, дефіцит генеруючих потужностей, ракетні удари по інфраструктурі це реальність. Але вона стає ще гіршою, коли у світі дорожчає все: паливо, обладнання, технології для “зеленої” генерації.
У таких умовах навіть невеликі сонячні проєкти або мікрогідроелектростанції питання не тільки інвестицій, а виживання.
2. Відкладені інвестиції у ВДЕ.
Міжнародні компанії призупинили чимало енергетичних проєктів через воєнні ризики. А частина українських гравців змушена витрачати ресурси на ремонт, а не розвиток. У підсумку Україна тимчасово втрачає темп у тому, що могло б стати її перевагою після війни.
3. Залежність від зовнішніх ринків.
Після втрати енергетичної самодостатності (особливо на Сході) Україна ще більше інтегрується у європейський ринок. Це дає стабільність, але водночас означає залежність від цін, криз, рішень ЄС.
Актуально
Коли “зелений перехід” стає розкішшю
Після COP28 у Дубаї багато країн оголосили про намір утричі збільшити потужності ВДЕ до 2030 року. Проте за даними Kearney та KPMG, темпи поки що не відповідають навіть мінімальному сценарію, необхідному для нульових викидів до 2050 року.
Як зазначає Ромен Дебар, директор Energy Transition Institute:
“Безпека, доступ до ресурсів і технологічний суверенітет тепер ставляться вище за кліматичні цілі”.
Це означає одне: кліматичний перехід відкладається, бо світ обирає короткострокову стабільність замість довгострокової трансформації. І поки це триває кожен рік приносить нові рекорди температур і викидів.
Що це означає для нас?
Україна не може дозволити собі чекати на глобальні зрушення. Вона вже в зоні ризику як кліматичного, так і енергетичного. Рішення, які ухвалюються в Брюсселі, Вашингтоні чи Пекіні, відлунюють тут у вигляді подорожчання обладнання, дефіциту генерації чи технічної нестабільності.
Але водночас саме війна дала Україні унікальний поштовх до енергетичної трансформації. Децентралізація, автономні рішення, локальні ВДЕ-системи це вже не лише тренд, а вимога часу.
У той час, як світ розривається між нафтогазовими звичками і “зеленими” деклараціями, Україна щодня платить за енергію не лише грошима, а кров’ю. І тому вона має повне право ставити питання: якою буде глобальна політика завтра і чи буде вона справедливою до тих, хто не просто говорить про перехід, а виживає в його серці.
About the Author
