Чому українські топоніми важливі: від Києва до Берестя нова політика самоповаги
Влітку 2025 року міністр закордонних справ Андрій Сибіга зробив кілька заяв, які визначають подальшу стратегію держави у сфері використання географічних назв. Якщо раніше Україна боролася за те, щоб у світі наші міста писали «Kyiv», «Odesa», «Kharkiv», а не застарілими радянськими транслітераціями, то тепер держава переходить до наступного етапу систематичного повернення українських назв іноземним топонімам у внутрішньому вжитку.
Ключове слово: топонімічна самоповага
Сибіга не приховує своєї позиції:
“Як у випадку з виправленням некоректного використання іноземцями назв наших міст, так і у випадку переходу на українські назви іноземних топонімів це насамперед про повагу. Точніше, нашу самоповагу як держави. Інші будуть поважати нас лише якщо ми поважатимемо самих себе”.
Принципи нової політики
Міністр нагадав, що нещодавно йому на стіл принесли офіційну ноту від іноземної держави, де українську столицю названо “Kiev”.
“Я почав читати текст, допоки не дійшов до слова ‘Kiev’. Далі вже не читав. Розпорядився: ‘Повернути без розгляду та більше не приймати’. Спершу треба вивчити правопис назв українських міст, а потім ‘поновлювати запевнення в глибокій повазі’.”
Ця позиція стала новим сигналом для зовнішніх партнерів: для України коректність написання назв міст це питання не просто орфографії, а державної гідності.
Чому це не формальність
За словами Сибіги, Україна вже досягла значних результатів:
“Найбільші світові медіа, серед яких AP, BBC, the Guardian, ARD та багато інших, транспортні компанії, уряди Німеччини та інших краї вже поміняли правила написання українських міст на коректні транслітерації з української мови. Але ця робота триває”.
Зміна назви це символічний, але важливий етап деколонізації, відновлення суб’єктності країни у міжнародному просторі. Мовна боротьба триває не лише в документах, а й у медіа, транспорті, культурі.
Від “Kyiv” до “Берестя”: що планує МЗС
Справжнє нововведення це курс на українізацію назв іноземних топонімів у національному вжитку.
“Ми в Україні кажемо Берестя, а не Брест. Білгород, а не Бєлгород. Доброчин, а не Дебрецен. Цей список можна продовжувати. … Невдовзі будемо ініціювати фахове обговорення, широку громадську дискусію та міжвідомчу підготовку необхідних кроків.”
Тобто, якщо в офіційних текстах чи публічному просторі йдеться про місто, яке має українську історичну назву, у пріоритеті буде саме український варіант.
Актуально
Юридична основа
Таку політику закріплює частина 3 статті 41 Закону “Про забезпечення функціонування української мови як державної”:
“Назви географічних об’єктів, розташованих на території інших держав, … подаються державною мовою у транскрипції з мови оригіналу з урахуванням особливостей української фонетики та правопису. Якщо такий об’єкт має назву українського походження, то вона може застосовуватися замість або поряд з іншомовною. В офіційних документах назві українського походження надається перевага”.
Міжнародний тренд: підтримка медіа та урядів
Ця тенденція стає дедалі більшою нормою у світі. Німецькі видання Die Zeit і Der Spiegel офіційно оголосили про перехід на написання “Kyjiw” замість “Kiew”, пояснюючи це не лише політичними причинами, а й необхідністю підтримати ідентичність України під час війни.
Die Zeit пише:
“Можна подумати, що це небагато, лише три літери. І все ж це означає величезну зміну. Ми тепер використовуємо транслітерацію не з російської, а з української, яка вже 33 роки є єдиною державною мовою в країні”.
Der Spiegel підкреслює, що Україна наполягає на цьому ще з 1995 року, а остаточний перехід питання часу і політичної поваги.
Що далі
МЗС України планує створити реєстр українських назв для іноземних топонімів, провести фахові консультації й обговорення, ініціювати міжвідомчу роботу для переходу на нові стандарти у всіх держорганах. Сибіга закликає громадськість долучатися до обговорення, надсилати власні пропозиції назв.
Чому це важливо
- Для країни: це про завершення колоніальної спадщини та власний голос у світі.
- Для суспільства: формування національної гідності та самоповаги.
- Для партнерів: сигнал, що Україна не лише захищає кордони, а й наполягає на своїй ідентичності в деталях.
Україна змінює правила гри не лише у дипломатії, а й у ставленні до самої себе. Самоповага починається з власного слова і, можливо, найголовніший фронт сьогодні саме тут, у боротьбі за своє ім’я та правду про нього.
About the Author
