Чи готова Україна до накопичувальної пенсії: ризики, досвід і фінансовий ринок
Питання впровадження обов’язкової накопичувальної пенсійної системи стало однією з найгарячіших тем економічної політики 2025 року. Попри запит суспільства на прозорі й передбачувані механізми формування майбутніх пенсій, експерти та урядовці висловлюють чіткі застереження щодо доцільності такого кроку саме зараз.
Денис Улютін, міністр соціальної політики України, публічно наголошує:
“Запровадження обов’язкової накопичувальної пенсійної системи в Україні наразі передчасне. Фінансовий ринок поки не здатен ефективно інвестувати пенсійні кошти, а основним доступним інструментом наразі залишаються державні облігації (ОВДП).”
Накопичувальна пенсійна система це модель, коли частина обов’язкових внесків із зарплат українців накопичується на індивідуальних рахунках і інвестується для отримання доходу. По досягненню пенсійного віку людина отримує власний капітал як додаток до солідарної пенсії.
Як працює механізм:
- частина внесків автоматично відраховується й розміщується у фондах;
- фонди повинні інвестувати ці кошти у фінансові інструменти для примноження (державні облігації, корпоративні бонди, акції, інфраструктурні проєкти тощо);
- після виходу на пенсію людина отримує виплати з накопиченої суми.
На практиці система успішно функціонує лише за умови наявності розвиненого фінансового ринку різноманітних інструментів для інвестування, стабільних інститутів і прозорих правил гри.
Аргументи “проти”: чому ринок не готовий
Міністр Улютін підкреслює, що єдиним доступним інструментом інвестування зараз є державні облігації (ОВДП). Він наголошує:
“Ми не можемо просто зробити пул і чекати, поки інвестувати, оскільки такі кошти знецінюються”.
У разі впровадження другого рівня пенсійної системи внески доведеться інвестувати одразу, а це створить додатковий дефіцит у публічних фінансах адже частина надходжень відійде від солідарної системи. Окрім того, якщо всі кошти опиняються лише у державних облігаціях, це не дає поштовху для розвитку реального сектору економіки, інновацій чи інфраструктурних проєктів.
Міжнародний досвід: не всі історії успішні
На дискусії наведено кілька прикладів, коли поспішне чи непродумане впровадження накопичувального рівня закінчувалось невдачею:
- Польща, 2014 рік: держава вилучила облігації з пенсійних фондів, що фактично звело систему нанівець.
- Угорщина, 2010 рік: накопичувальний рівень був націоналізований.
- Румунія: навіть через десятиліття дві третини накопичень інвестуються у державні папери приватного капіталу не створюється.
“Створення обов’язкових накопичень можливе лише після розбудови розвинених фінансових ринків, здатних пропонувати різноманітні інструменти, зокрема, соціальні та “зелені” бонди, які можуть бути використані для фінансування інфраструктурних або соціальних проєктів.”
Актуально
Аргументи інвесторів: чи можливий потенціал для накопичень вже зараз?
Президент інвестгрупи “Універ” Тарас Козак у ході дискусії зауважив, що:
“Запровадження другого рівня могло б забезпечити надходження до 100 млрд грн на рік, виходячи з обсягу фонду оплати праці в економіці близько 3 трлн грн і ставки внеску на рівні 2-3%.”
Він також додав:
“Це значна сума, але навіть такі обсяги не створять суттєвого навантаження на державний борг, адже загальний обсяг ОВДП становить близько 1,8 трлн грн.”
У відповідь Улютін зауважив, що навіть при таких надходженнях більшість ліквідності залишиться у державному боргу, не даючи поштовху приватним інвестиціям. Він підкреслив, що держава фактично “перекладає” облігації з рук у руки без нарощування реального капіталу.
Ключові ризики і виклики
- Знецінення накопичень: при відсутності інструментів гроші просто “лежать” у державних паперах і не зростають в ціні.
- Дефіцит публічних фінансів: перенаправлення частини ЄСВ зменшує надходження у солідарну систему, що вже стикається з дефіцитом.
- Надлишкова ліквідність: якщо бізнес не готовий освоїти додаткові обсяги грошей, це призведе до надмірної ліквідності без інвестицій в економіку.
Погляд у майбутнє: що робити далі
Міністр соціальної політики зазначає, що уряд фокусується на удосконаленні солідарної системи та поступовому переході до професійних пенсій. Створення справді працюючої накопичувальної системи можливе лише після побудови сучасного фінансового ринку з різноманітними інструментами, контролем, прозорістю й довірою громадян.
Україна потребує пенсійної реформи, яка забезпечить громадянам гідну старість, не перекладаючи все навантаження на державу. Але впровадження обов’язкової накопичувальної пенсійної системи зараз є передчасним рішенням, поки не створено інституційних, ринкових і законодавчих умов для ефективного інвестування коштів. Міжнародний досвід доводить: поспіх у цій сфері може призвести до втрати довіри, стагнації системи і навіть націоналізації накопичень. Лише комплексний розвиток фінансового ринку з прозорістю, різноманіттям інструментів, незалежними наглядовими органами дозволить створити систему, яка працюватиме на майбутнє, а не лише на формальні звіти.
Тільки глибокий, поступовий та продуманий підхід може гарантувати, що накопичувальна пенсія стане реальним інструментом для кожного українця, а не черговою ілюзією соціального захисту.
About the Author
Читати також:
Опалювальний сезон 2025/2026: чи готова Україна до нових енергетичних викликів 
Україна, зима і електрика: чи готова енергетика вистояти під ударами 
Харасмент у театрі: як справа Білоуса оголила мовчання системи 
Тварини теж під контролем: навіщо Київ запускає обов’язкову реєстрацію собак і добровільну котів та екзотичних улюбленців
