Берлін як точка фіксації: що насправді змінилося у мирних переговорах після зустрічей України, США та Європи
Час для дій проаналізував підсумки берлінських перемовин 14-15 грудня 2025 року, спільні заяви президента України Володимира Зеленського та канцлера Німеччини Фрідріха Мерца, а також увесь дипломатичний контекст, у який ці події вбудовані. Йдеться не про «прорив» і не про готову мирну угоду, а про важливу фіксацію переговорних рамок, у яких сторони змушені рухатися далі. Публічний брифінг у Берліні був радше не підбиттям підсумків, а звітом про складність процесу. Президент України прямо визнав наявність розбіжностей у найчутливішому питанні.
«Є складні речі, які стосуються територій, щоб справедливо вирішити ці питання. У нас поки різні позиції, але я радий, що особисто зміг подати свою позицію», – заявив Володимир Зеленський.
Це формулювання важливе тим, що воно не створює ілюзії компромісу там, де його немає, і водночас фіксує: українська позиція була донесена напряму, без посередників і викривлень. Зі свого боку канцлер Німеччини наголосив, що за день до публічного брифінгу відбулася конфіденційна тристороння зустріч США, України та Німеччини, де сторони вже узгодили спільну позицію, закладену в мирний план. Ключова фраза Фрідріха Мерца окреслює новий фокус переговорів: «Ми всі знаємо ціну війни, але настав час поговорити про ціну миру. Сюди входять питання безпекових гарантій, територій та дієвого механізму, який контролюватиме припинення вогню». У цій логіці мир подається не як абстрактна мета, а як набір конкретних, дорогих і політично болісних рішень. Окремої уваги заслуговує публічна заява Зеленського щодо позиції США. Президент чітко розмежував вимоги партнерів і вимоги росії.
«Ми сприймаємо це як вимогу росії. Я сказав США, щоб вони передали цю інформацію руским», – наголосив він, говорячи про питання неокупованих територій Донбасу.
Це принципова деталь. Україна вперше так прямо фіксує, що територіальні ультиматуми не є умовою з боку Вашингтона, а залишаються частиною російського порядку денного. Для переговорів це означає зміну відповідальності за глухий кут: вона чіткіше локалізується. Після завершення дводенних перемовин союзники оприлюднили перелік гарантій безпеки, які мають бути реалізовані вже після досягнення припинення вогню. Усі пункти об’єднує спільна риса: вони не є автоматичними і не запускаються без політичного рішення. Йдеться про сталий захист, а не символічні обіцянки. Зокрема, партнери готові підтримувати розбудову Збройних сил України на рівні 800 000 осіб у мирний час, що прямо названо необхідним для стримування майбутніх конфліктів і захисту території. Ця цифра проходить через усі останні переговорні формати і фактично стала базовою компромісною рамкою, яку визнають і США, і Європа.
Ще один ключовий елемент створення під керівництвом Європи «багатонаціональних сил України», сформованих з добровольців країн так званої коаліції охочих за підтримки США. Заявлена роль цих сил допомога у відновленні українських збройних сил, забезпеченні безпеки неба і моря, а також дії всередині України. Формулювання залишає простір для інтерпретацій, але важливо, що йдеться не про класичну миротворчу місію, а про гібридний формат присутності. Окремо закладено механізм моніторингу та верифікації припинення вогню під керівництвом США з міжнародною участю і визначеним механізмом деконфлікту. Це сигнал про усвідомлення головного ризику будь-якої угоди її порушення без наслідків. До цього додаються юридичні зобов’язання реагувати на повторну російську агресію, інвестиції у відновлення України та підтверджена політична підтримка вступу до Європейського Союзу.
Щоб зрозуміти значення берлінської зустрічі, важливо подивитися на попередню динаміку переговорів. 20 листопада Україна отримала проєкт американського мирного плану, який у Вашингтоні розглядали як основу для активізації дипломатії. Його початкові пункти були для Києва неприйнятними: відмова від Донеччини, Луганщини та Криму, відмова від вступу в НАТО, скорочення ЗСУ до 600 000 осіб і проведення виборів через 100 днів після підписання домовленостей. Уже після консультацій у Женеві 23 листопада Україна та США заявили про зміну низки положень, а Велика Британія, Франція та Німеччина напрацювали європейський варіант мирного плану на 24 пункти.
Актуально
Подальші заяви Зеленського підтвердили, що оновлений американський план налічує 20 пунктів, напрацьованих у Женеві та доопрацьованих у Флориді. 11 грудня Україна передала адміністрації Трампа покрокову відповідь. За словами українського посадовця, документ містить зауваження і пропозиції, які «можуть зробити весь план здійсненним», а також нові ідеї щодо складних питань, зокрема територій і статусу Запорізької АЕС. Ця формула показує, що Київ не відкидає переговори, але намагається змінити їхню логіку, а не просто реагувати на ультиматуми.
Паралельно тривала активна європейська дипломатія. З 8 по 14 грудня Зеленський провів низку зустрічей із лідерами Європи, включно із самітом у Лондоні з Кіром Стармером, Емманюелем Макроном і Фрідріхом Мерцом, а також широкою телефонною розмовою з лідерами країн ЄС, НАТО і Туреччини. Головна мета цих контактів була сформульована прямо: щоб голос Європи був врахований у всіх рішеннях.
З точки зору політичного аналізу, берлінські перемовини не наблизили мир у прямому сенсі. Але вони виконали іншу, не менш важливу функцію. Вони звузили поле допустимих рішень, зафіксували, що територіальні вимоги залишаються предметом конфлікту, а не консенсусу, і окреслили рамку безпекових гарантій, без яких жодне припинення вогню не розглядатиметься як стабільне. Нинішній етап це фаза жорсткого дипломатичного торгу, а не підготовка фінального документа. Європа намагається закріпити свою роль як рівноправного учасника, США коригують початкові підходи, а Україна послідовно відстоює межі можливих компромісів. У цій грі немає швидких рішень і немає «дешевого миру». І саме це, попри всю складність, робить берлінські заяви важливими: вони чесно показують, що мир це не жест доброї волі, а довгий і дорогий процес, у якому кожне слово має наслідки.
About the Author
