Україна як «ворог»: чому відносини Києва та Будапешта опинилися на межі
Україна – ворог. Ця фраза, вимовлена угорським прем’єром Віктором Орбаном зі сцени «антивоєнного мітингу» в Сомбатхеї, стала не просто черговим різким висловлюванням. Вона зафіксувала стан відносин між Києвом і Будапештом, які за останній тиждень пройшли одразу кілька точок напруги від дипломатії та безпеки до спорту й публічної моралі.
Орбан пов’язав свої слова з рішеннями ЄС щодо відмови від російських енергоносіїв. За його логікою, саме Україна нібито постійно тисне на Брюссель, вимагаючи перекрити постачання «дешевої російської енергії» для Угорщини. «Той, хто таке каже, є ворогом Угорщини, отже, Україна наш ворог», – заявив він. У цій формулі важлива не лише сама заява, а й її контекст: енергетична залежність Будапешта від Росії давно є предметом критики в ЄС, а Україна стала зручним адресатом для перекладання відповідальності. Пів року тому, коли Угорщина ще користувалася винятками з санкцій і продовжувала отримувати російську нафту, Київ завдавав ударів по нафтопроводу «Дружба». Українська сторона розглядала це як частину тиску на російську енергетичну інфраструктуру, Будапешт як зазіхання на власний суверенітет. Відтоді суперечки лише накопичувалися, накладаючись одна на одну.
Паралельно тривала давня лінія конфлікту навколо прав національних меншин. Орбан неодноразово звинувачував Україну в утисках угорців Закарпаття й використовував це як аргумент для блокування просування України в ЄС. У результаті у 2025 році Київ, попри технічну готовність, не відкрив жодного переговорного кластера. Президент України Володимир Зеленський відповідав публічно й жорстко. Під час Всесвітнього економічного форуму в Давосі він заявив, що «кожен Віктор, який живе на гроші Європи, і в той час намагається продавати європейські інтереси, заслуговує на потиличник». Ця фраза стала ще одним маркером того, що дипломатичні формули вичерпуються. У відповідь Орбан заговорив про «щоденні погрози з України від президента Володимира Зеленського, глави МЗС Андрія Сибіги та їхніх спецслужб». Тема безпеки вийшла на новий рівень у травні 2025 року, коли СБУ заявила про викриття агентурної мережі угорської військової розвідки на Закарпатті. Будапешт назвав це антиугорською пропагандою, вислав українських дипломатів і оголосив про виявлення «українських шпигунів». Так взаємні звинувачення остаточно перейшли з площини риторики у площину прямих дій.
Влітку конфлікт отримав ще й емоційно чутливий вимір через історію мобілізації угорців в Україні. Після смерті закарпатця Йосипа Шебештеня угорська сторона наполягала на версії про побиття під час примусового призову. Українські військові заявляли, що він був законно мобілізований як громадянин України й помер від тромбоемболії легеневої артерії без ознак насильства. Розбіжність версій стала приводом для нових ультиматумів. 4 лютого Орбан оголосив, що особи, причетні до «примусового призову», будуть негайно вислані з Угорщини.
За кілька днів міністр закордонних справ Угорщини Петер Сійярто пішов ще далі, заявивши про «полювання на українців» на вулицях. Він також став на захист угорця, затриманого українськими прикордонниками за допомогу чоловікам у незаконному перетині кордону з метою втечі від мобілізації. Українська сторона назвала такі заяви маніпулятивними та політизованими, звертаючи увагу на повну відсутність згадок про російську агресію.
Навіть спорт не залишився осторонь. На тенісному турнірі WTA 250 у Клуж-Напоці українська тенісистка Олександра Олійникова відмовилася від рукостискання й спільного фото з угоркою Анною Бондар через участь останньої у змаганнях у Росії під час повномасштабного вторгнення. Свою позицію українська спортсменка пояснила різко й безкомпромісно: «Поїхати в грудні 2022 року на турнір у Росію і прийняти оплату з коштів «Газпрому» з моральної точки зору, це те саме, що поїхати грати турнір у нацистську Німеччину в 1941 році й отримати винагороду ювелірними прикрасами євреїв, знищених у таборах смерті «Освенцим» і «Треблінка». Те саме зло тільки 80 років по тому». Сійярто у відповідь заявив, що спорт не можна змішувати з політикою, хоча саме політика давно стала визначальним фоном цих відносин. Коріння нинішньої кризи сягає щонайменше 2014 року. Після анексії Криму та початку війни на Донбасі Україна почала змінювати законодавство, зокрема щодо статусу української мови в освіті та публічній сфері. Орбан у той самий період заговорив про необхідність автономій для угорців у сусідніх державах. Відповіддю Будапешта стали блокування засідань у НАТО, а після повномасштабного вторгнення Росії перехід до блокування України на шляху в ЄС, спротив санкціям і допомозі через Європейський фонд миру.
Експерти прямо пов’язують нинішню ескалацію з внутрішньою політикою Угорщини. За словами аналітиків, «Орбан майже сприймає Україну як ворога», а питання України стало інструментом мобілізації виборців напередодні парламентських виборів 12 квітня 2026 року. Сам угорський прем’єр заявляє, що тиск з боку Києва «буде продовжуватися до виборів», і звинувачує українську владу в спробах вплинути на результат голосування.
Аналітики сходяться на тому, що після виборів градус напруги може трохи знизитися, але різкого розвороту не буде. Навіть у разі зміни влади Угорщина навряд чи відмовиться від використання українського питання як важеля торгу з Брюсселем особливо в контексті заморожених коштів ЄС і дискусій про верховенство права. «Ми точно побачимо певне покращення, адже гірше, ніж зараз, уже майже неможливо», – констатують експерти, водночас визнаючи, що системні проблеми залишаться.
У цих умовах для України питання відносин з Угорщиною перестає бути лише двостороннім. Воно дедалі більше вбудовується у ширший європейський контекст, де внутрішні вибори однієї країни можуть безпосередньо впливати на темпи євроінтеграції іншої. І незалежно від того, хто переможе у Будапешті, Києву доведеться шукати форму діалогу з владою, яка вже зробила конфлікт частиною власної політичної стратегії.
About the Author
Читати також:
Україна передала США перелік зброї для купівлі: що це означає для відносин Києва і Вашингтона 
Без Угорщини, але з рішучістю. Що насправді вирішили лідери ЄС щодо України 
Канада і безпека України: як візит Марка Карні до Києва закріпив новий рівень оборонної співпраці 
Пропаганда в Угорщині: як Орбан використовує образ Зеленського і маніпулює громадською думкою
