Оборонка з надлишком можливостей: чому український ОПК завершує 2025 рік із порожніми потужностями
Український оборонно-промисловий комплекс входить у кінець 2025 року з показниками, які на перший погляд виглядають як історичний успіх. Масштабування виробництва, технологічні прориви, локалізація критичних компонентів і розширення міжнародної співпраці стали реальністю навіть під постійними ударами ворога. Водночас за цими досягненнями приховується системна проблема, яка дедалі гучніше звучить у самій галузі, нестача контрактів і незавантажені виробничі потужності.
Час для дій проаналізував підсумковий допис, яким у Facebook поділився очільник Української ради зброярів Ігор Федірко, а також наведені ним цифри і факти. Вони показують: українська оборонка за темпами розвитку випереджає державну систему закупівель, і саме цей розрив стає головним викликом року. За словами Федірка, у 2025 році Україна змогла втримати високі темпи виробництва, задані ще у 2024-му. Міністерство оборони законтрактувало 4,5 млн FPV-дронів, а загальні видатки на закупівлю безпілотних систем перевищили 110 млрд грн. Окремо сформувався далекобійний сегмент, який упродовж року перейшов із експериментальної фази у серійне виробництво. За оцінками галузі, спроможності лише цього напряму на 2026 рік можуть сягнути еквівалента 35 млрд доларів.
Паралельно розвивалися засоби протидії безпілотникам перехоплювачі, системи радіоелектронної боротьби, сенсори, зв’язок та інтеграція в загальні контури прикриття. У ракетному напрямі збережено тренд восьмиразового зростання, зафіксований роком раніше. Виробництво боєприпасів і артилерійських систем також розширювалося, зокрема у мінометній номенклатурі та калібрах 152 і 155 мм.
Однією з ключових змін року стала локалізація компонентної бази. Українські виробники дедалі більше самостійно закривають потреби в електроніці, платах, зв’язку, оптиці, системах енергоживлення, корпусах і механіці. За даними, наведеними у дописі Федірка, один із найбільших виробників двигунів уже декларує понад 100 тисяч одиниць власної продукції щомісяця. Це означає, що галузь перестає бути критично залежною від імпорту у найвразливіших позиціях. Проте саме на цьому етапі проявляється головний парадокс 2025 року. За оцінкою Української ради зброярів, загальні виробничі спроможності українського ОПК у 2025 році становили близько 35 млрд доларів, тоді як фактичні закупівлі держави до кінця року 12–12,5 млрд доларів. Таким чином, близько 60% потужностей залишаються незавантаженими, попри повномасштабну війну.
Ідеться не про відсутність продукції чи неспроможність підприємств, а про обмежені можливості бюджету і відсутність прогнозованого серійного контрактування для широкої номенклатури. Навіть багаторічні угоди у межах програми «Зброя перемоги», де Міністерство оборони уклало договори з 12 українськими виробниками майже на 130 млрд грн, поки що не вирішують проблему системного завантаження галузі. Саме тому у 2025 році вийшла на перший план тема контрольованого експорту. За результатами опитування Української ради зброярів, 94,4% компаній підтримують його відкриття як інструмент збереження виробництв. Водночас і галузь, і держава визнають, що перші реальні експортні контракти можливі не раніше другої половини 2026 року. До цього часу значна частина підприємств працює в режимі очікування.
Окремим позитивним зсувом року стала практична міжнародна кооперація. Якщо раніше співпраця обмежувалася меморандумами і заявами, то у 2025-му вона перейшла у фазу запусків. Близько 25 іноземних оборонних компаній перебувають на різних етапах локалізації виробництва в Україні, зокрема польська PGZ, бельгійська KNDS, французька Thales та американська D&M Holding. Паралельно реалізується модель масштабування українських рішень за кордоном. У Великій Британії готується серійне виробництво українського перехоплювача, у Данії запускаються спільні виробничі лінії, а в Норвегії та Нідерландах укладено угоди про створення безпілотних систем із переходом до пілотних ліній у 2026 році. Значну роль відіграли й інвестиції: зокрема, Baykar вклав 100 млн доларів у три проєкти в Україні.
Фінансування галузі у 2025 році зросло, але, за оцінками самих виробників, все ще не відповідає масштабу індустрії. Бюджет розвитку ОПК збільшився з 39,6 млрд грн у 2024 році до 84,5 млрд грн у 2025-му, а через так звану «данську модель» Україна отримала понад 1 млрд євро від ЄС та десятки мільйонів від Канади, Норвегії, Швеції й Данії. Однак навіть ці ресурси не перекривають розрив між можливостями і закупівлями. На цьому тлі держава оголосила про запуск спеціального правового режиму підтримки оборонних підприємств, який має запрацювати з 5 січня 2026 року. Його концепція передбачає податкові стимули та особливі умови для виробників в обмін на розвиток потужностей, модернізацію і інвестиції в дослідження. Втім, ключове питання, на яке поки немає відповіді, чи забезпечить цей режим прогнозоване і достатнє контрактування, без якого галузь і далі працюватиме не на повну.
Підсумки 2025 року, зафіксовані у дописі Ігоря Федірка, показують: українська оборонка вже вийшла за межі екстреного виживання і стала повноцінною індустрією. Але водночас вона стикається з новим ризиком втратою часу. Якщо управлінські та фінансові рішення не наздоженуть темп виробництва, країна може втратити унікальне вікно можливостей, сформоване війною. І тоді питання полягатиме не в тому, чи здатна Україна виробляти, а в тому, чи змогла держава вчасно скористатися цією спроможністю.
About the Author
Читати також:
Оборонна промисловість України: від мобілізації до глобальних амбіцій 
Український ІТ-сектор: як галузь зберігає стійкість, нарощує експорт і формує нову технологічну модель держави 
Український Defense Tech Valley 2025: понад $100 мільйонів інвестицій 
Тіньовий ринок тютюну: чому держава втрачає мільярди і як повернути їх у бюджет у воєнний час
