Протести в Ірані під цифровою завісою: що відомо про масові вбивства та інформаційну ізоляцію
Події, які розгортаються в Ірані з кінця грудня 2024 року, виходять далеко за межі звичного сценарію придушення протестів. За сукупністю ознак йдеться не про локальні сутички чи точкове застосування сили, а про системну силову операцію держави проти власного населення, проведену в умовах майже повної інформаційної ізоляції. За даними, отриманими від іранських лікарів, правозахисників і свідків, кількість загиблих під час придушення антиурядових протестів може становити від 16 500 до 18 000 осіб, а кількість поранених понад 330 тисяч. Ці цифри базуються на внутрішній медичній статистиці великих лікарень і відділень невідкладної допомоги та були передані за межі країни через супутниковий зв’язок на тлі повного відключення інтернету й мобільного зв’язку.
Перші масові виступи почалися 28 грудня 2024 року з економічних причин. Торговці Великого базару в Тегерані вийшли на вулиці через гіперінфляцію та стрімке знецінення національної валюти. До них швидко приєдналися студенти, молодь, представники середнього класу. Соціальні вимоги майже одразу переросли в політичні із закликами до зміни режиму. Після 8 січня, коли син покійного шаха Ірану Реза Пахлаві публічно закликав до масових виступів, влада перейшла до жорсткої фази реагування. На вулиці вивели озброєні патрулі, а країну фактично занурили в інформаційну темряву без зв’язку, без соцмереж, без незалежних медіа.
Лікарі, які працюють у лікарнях Тегерана, Мешхеда, Кереджа та інших міст, фіксують принципову зміну тактики силовиків. Якщо під час протестів 2019 та 2022 років переважно використовували гумові кулі, дробовики та сльозогінний газ, цього разу проти натовпу застосовують зброю військового зразка. Медичні звіти містять численні свідчення:
- кульові та осколкові поранення голови, шиї та грудної клітки;
- використання автоматів Калашникова;
- кулемети, встановлені на пікапах;
- снайперів на дахах будівель.
Очевидці розповідають про прицільні постріли в голову і потилицю, а не хаотичний вогонь. Це ключова деталь, яка вказує не на «розгін», а на свідому стратегію максимального залякування та фізичного знищення.
Окрема частина трагедії ситуація в медичних закладах. Лікарі змушені працювати в умовах катастрофічної нестачі донорської крові, медикаментів і часу. Зафіксовані випадки, коли силовики:
- забороняли переливання крові пораненим;
- витягували пацієнтів просто з операційних;
- арештовували людей з лікарняних ліжок.
Через страх арештів тисячі поранених не звертаються по медичну допомогу, що означає, що реальні цифри можуть бути значно вищими за зафіксовані. Особливу увагу медики звертають на масові травми очей. За оцінками, від 700 до 1000 людей втратили одне око. Лише в одній офтальмологічній клініці в Тегерані задокументовано тисячі таких випадків. За свідченнями лікарів, у столиці в окремі ночі проводили сотні операцій з видалення очей через влучання дробом.
Повне відключення інтернету й зв’язку стало не побічним ефектом, а частиною репресивної стратегії. Активістам вдалося таємно завезти в країну десятки тисяч супутникових терміналів, але їх використання пов’язане зі смертельним ризиком. Силовики проводять рейди з пошуку антен, а володіння таким обладнанням фактично прирівнюється до тяжкого злочину. Саме через цю цифрову ізоляцію світ дізнається про події із запізненням і фрагментарно через медиків, які ризикують життям, і людей, яким вдалося втекти з країни.
Серед загиблих переважно молодь до 30 років: студенти, спортсмени, митці, активні городяни. Символічною стала загибель 28-річного Ясіна Мірзаї, який готувався до вступу в докторантуру одного з британських університетів. Його застрелили в голову під час першого ж виходу на протест. Ці історії руйнують наратив про «озброєних заколотників» і показують реальну картину винищення цивільного протесту.
Лише через кілька тижнів верховний лідер Ірану публічно визнав факт загибелі людей, назвавши цифру «кілька тисяч» і звинувативши протестувальників у зв’язках зі США. Водночас іранська влада намагається перевести увагу на зовнішні загрози та геополітичну риторику. Протестувальники покладали надії на міжнародну підтримку, зокрема з боку США. Проте публічні сигнали з Вашингтона були обережними й суперечливими, що лише посилило відчуття ізоляції всередині країни.
Навіть без юридичних формулювань очевидно: масштаб насильства, характер застосованої зброї та свідома інформаційна ізоляція свідчать про злочини проти людяності. Це не хаотичний зрив силовиків і не «надмірне застосування сили», а продумана кампанія.
Час для дій проаналізував усю доступну на цей момент інформацію і дійшов висновку: світ стикається з однією з найжорстокіших внутрішніх репресій останніх років, яка відбувається майже непомітно для глобальної аудиторії саме через цифрову темряву. Питання сьогодні не в тому, чи з’явиться чергова заява про «глибоку стурбованість». Питання в тому, чи зможе міжнародна спільнота вийти за межі ритуальних реакцій, коли факти масових убивств уже задокументовані лікарями, кров’ю і людськими історіями.















