Афера оренди бойових вертольотів: як “Українські вертольоти” двадцять років заробляли на державній техніці
Понад двадцять років компанія “Українські вертольоти” залишалася однією з найбільш закритих і впливових структур авіаційного бізнесу України. За цей час фірма не лише укладала комерційні контракти з ООН і приватними партнерами за кордоном, а й користувалася державними бойовими вертольотами, які формально належали Міністерству оборони та Національній гвардії України. Історія цієї оренди стала своєрідним лакмусовим папірцем того, як державна власність десятиліттями могла приносити надприбутки обмеженому колу осіб, а країна отримувала лише символічні виплати за користування унікальною військовою технікою.
Все почалося ще у 2003 році. Тоді компанія “Українські вертольоти” офіційно отримала в оренду 16 бойових вертольотів Ми-8МТ(МТВ), які перебували на балансі військової частини А0105 Сухопутних військ ЗСУ. Оренда була оформлена “для авіаційних робіт та перевезень”, але фактично гвинтокрили відразу використовувалися для комерційних цілей у миротворчих місіях ООН і на приватних міжнародних контрактах. Ключові документи щодо передачі підписувалися на найвищому рівні: дозвіл на передачу бойових машин у приватну оренду підписав тодішній міністр оборони Євген Марчук, а командувач Сухопутних військ генерал-лейтенант Валерій Фролов поставив підпис під самим договором. Пізніше, як зазначав міністр оборони Анатолій Гриценко, Фролова було звільнено “за підписання небезпечного та незаконного контракту, який дозволяв приватній компанії користуватися бойовою технікою у комерційних цілях”. Надалі “Українські вертольоти” отримали у користування ще 12 гвинтокрилів, які належали МВС та Нацгвардії частину напряму, частину через договір суборенди з державним підприємством “УАТП “Хорів-Авіа”.
Умови оренди: вигідно для приватного бізнесу, збитково для держави
Умови, за якими компанія користувалася технікою, виглядали скандально вигідними для орендаря. На старті, у 2003 році, вартість місячної оренди одного борта складала лише 30 тисяч гривень. У 2012-2021 роках сума зросла до 212 тисяч гривень на місяць проте навіть це було в рази менше за ринкову ціну експлуатації вертольота Ми-8 у міжнародних місіях, де одна година польоту оцінюється у $3 000-$5 000, а місячний наліт може перевищувати 150-200 годин.
Прибуток приватної компанії в окремі місяці міг сягати 450 тисяч доларів з одного гвинтокрила, тоді як держава отримувала лише мізерну частку від реальної вартості користування. Договір оренди продовжувався вісімнадцять разів додатковими угодами. Останнє продовження у 2021 році, за кілька місяців до початку повномасштабної війни.
Війна і питання повернення: коли кожен борт важив як життя
Найгостріша фаза цієї історії початок повномасштабної війни Росії проти України у 2022 році. Указ Президента України від 7 березня 2022 року зобов’язував повернути національний контингент і техніку додому, а договір оренди повернути гвинтокрили протягом 10 днів. Однак “Українські вертольоти” продовжували користуватися технікою і не поспішали її віддавати, незважаючи на запити військових і офіційну позицію держави. Тільки у березні-квітні 2022 року Міністерство оборони отримало назад 15 із 16 гвинтокрилів (один було втрачено у катастрофі). За словами джерел Міноборони, повернуті машини були у зношеному стані, без озброєння, штатного обладнання і частини військових систем. Деякі гвинтокрили прибули після тривалих польотів у піщаних умовах Африки і були фактично непридатні для бойового використання без капітального ремонту.
“Це були порожні борти без кулеметів, без прицілів, без штатного обладнання. Фактично, цивільні вертольоти, які довелося відновлювати з нуля”, – розповів один із офіцерів Міноборони.
Судове розслідування пізніше встановило, що озброєння та військові системи з бортів були демонтовані, а частина техніки мала вичерпаний ресурс двигунів і трансмісій.
Судова боротьба і неустойки: компенсація, яка не перекриває збитків
Факт незаконного користування технікою після завершення дії договору підтвердив Господарський суд Києва у червні 2023 року компанію зобов’язали сплатити понад 25 мільйонів гривень неустойки. Однак Міністерство оборони вимагало понад 51 мільйон гривень, позов був задоволений лише частково.
У серпні 2024 року Верховний Суд залишив це рішення без змін, остаточно визнавши факт незаконного користування.
Навіть після цього “Українські вертольоти” не повернули всю техніку Нацгвардії, а частина бортів залишалася за кордоном і продовжувала працювати на миротворчих місіях у Малі, Сомалі, Конго у той час, як в Україні йшла жорстока війна і кожен борт був на вагу золота
Актуально
Військово-політичний підсумок: корупційна ширма, яка дорого обійшлася державі
Повномасштабна війна показала глибину проблеми коли державна бойова техніка залишалася інструментом заробітку для приватної компанії у критичний момент національної історії.
Держава отримала лише частину техніки, часто у зношеному й непридатному для фронту стані, тоді як прибутки орендаря від миротворчих контрактів за кордоном оцінювалися в десятки мільйонів доларів.
Ця історія яскраво демонструє, що без реального контролю за державним майном та ефективної системи повернення техніки у воєнний час будь-який договір може стати корупційною ширмою. Військовий фахівець із політичним досвідом може констатувати:
- По‑перше, договір оренди державної бойової техніки приватною компанією це завжди зона ризику для нацбезпеки.
- По‑друге, багаторічне ігнорування цих ризиків і слабкий контроль з боку держави призвели до реальних збитків під час найгострішої фази війни.
- По‑третє, навіть після викриття схеми механізми відшкодування збитків виглядають малоефективними: сума компенсації неспівмірна з втратою часу, ресурсів і можливостей для армії.
Справжня ціна цієї історії це не лише мільйони доларів, а й життя, які могли бути врятовані, якби кожен гвинтокрил працював на фронті. Війна стала для України індикатором, скільки важить неефективність і відсутність контролю над державним майном у кризовий момент. Схема, яку роками використовували “Українські вертольоти”, не могла б існувати без згоди або бездіяльності окремих представників влади. Історія з орендою бойових гвинтокрилів яскравий приклад того, як інтереси приватного бізнесу можуть домінувати над державними пріоритетами навіть у найскладніший період історії країни. Україна заплатила за це не лише грошима а й можливостями на полі бою.
Це повністю підтверджена, зафіксована документами й журналістськими розслідуваннями історія, яка вимагає глибокого перегляду державної політики щодо стратегічного майна та контролю за виконанням оборонних контрактів.
About the Author
Читати також:
Дальність більше не обмеження: Захід дозволив Україні бити вглиб Росії, а українські дрони вже там 
Глобальний ринок пшениці: чому світові запаси впадуть до мінімуму за останнє десятиліття 
Технологічна трансформація банківської сфери: українські банки у новій ІТ-реальності 
Українські топоніми як питання самоповаги: чому МЗС змінює підхід до назв міст
