Трамп, Мерц і американські війська у Німеччині, чому суперечка навколо Ірану вийшла далеко за межі дипломатичної перепалки
Суперечка між Дональдом Трампом і Фрідріхом Мерцом почалася як публічний обмін різкими заявами щодо війни в Ірані, але швидко переросла у значно ширшу розмову про майбутнє американської військової присутності в Європі. Для Німеччини це питання не є абстрактною темою союзницьких відносин. На її території розміщена найбільша частина американського контингенту в Європі, а такі об’єкти, як авіабаза Рамштайн, мають значення і для оборони НАТО, і для глобальних операцій самих Сполучених Штатів.
Час для дій проаналізував, як критика німецького канцлера на адресу Вашингтона стала приводом для нової погрози Трампа скоротити війська у Німеччині, чому Берлін намагається одночасно зберегти союз із США та дистанціюватися від непопулярної війни, а також що ця ситуація означає для європейської безпеки. Напруження між Берліном і Вашингтоном накопичувалося поступово. Німеччина надала американцям можливість використовувати військові бази на своїй території для атак на Іран, але не поспішила повністю підтримати ширшу лінію США щодо подальших дій у регіоні. Особливо це стало помітно після заклику Дональда Трампа до європейських держав долучитися до розблокування судноплавства в Ормузькій протоці. Для Німеччини Ормузька протока має пряме економічне значення. Її блокування впливає на енергопостачання, ціни на паливо, промисловість і загальні економічні очікування. Саме тому Фрідріх Мерц не міг дозволити собі виглядати політиком, який безумовно підтримує дії Вашингтона, якщо ці дії вже створюють ризики для німецьких громадян і бізнесу. Ще 16 квітня Мерц заявив, що Німеччина готова долучитися до забезпечення безпеки в районі Ормузької протоки, але лише за певних умов. Йшлося про міжнародний мандат, бажано від ООН, і про дії після завершення бойових дій. Тобто Берлін не відмовлявся від участі повністю, але чітко показував: Німеччина не хоче втягуватися в операцію без зрозумілих правових та політичних рамок.
Найгостріше загострення сталося 27 квітня, коли Мерц під час зустрічі зі студентами у Марсберзі розкритикував американську стратегію щодо Ірану. Він заявив, що Сполученим Штатам бракує переконливого плану, а сама війна може затягнутися.
«Іранці, очевидно, сильніші, ніж очікувалося, а американці, очевидно, не мають справді переконливої стратегії», – сказав Мерц.
Ця фраза була не лише оцінкою перебігу конфлікту. Вона зачепила одну з найчутливіших тем американської політики здатність США контролювати наслідки власних військових рішень. Мерц прямо провів паралель з Афганістаном та Іраком, нагадавши, що у війну можна увійти швидше, ніж знайти з неї вихід. Для Вашингтона така критика від канцлера Німеччини прозвучала особливо болісно, бо Берлін залишається одним із ключових партнерів США в Європі.
«Проблема таких конфліктів завжди полягає в тому, що недостатньо просто вступити в них потрібно ще й вийти. Ми болісно бачили це в Афганістані протягом 20 років. Подібне і в Іраку», – додав канцлер.
Мерц також заявив, що не бачить стратегічного виходу для Вашингтона з цього конфлікту. За його словами, Іран фактично принижує Сполучені Штати, змушуючи американських представників їздити на переговори до Пакистану і повертатися без результатів. Для Трампа така оцінка була політично неприйнятною, адже вона підважувала образ сили, який він постійно намагається демонструвати у зовнішній політиці. Відповідь Трампа була різкою та персональною. Він написав у Truth Social, що Мерц «не знає, про що говорить» і нібито вважає, що Іран може мати ядерну зброю. При цьому сам Мерц неодноразово заявляв протилежне Іран не повинен отримати ядерну зброю. Отже, суперечка дуже швидко відійшла від змісту аргументів і перейшла у площину політичного тиску.
Наступного дня Трамп зробив ще серйозніший крок заявив, що Вашингтон вивчає можливість скорочення чисельності американських військ у Німеччині. Це вже було не лише емоційною відповіддю на критику. Така заява зачепила фундаментальне питання чи може американська військова присутність у Європі перетворитися на інструмент політичного покарання союзників. Для Берліна це небезпечний сигнал. У Німеччині розміщено близько 36 400 американських військових більше половини всього контингенту США в Європі. Ця присутність десятиліттями була частиною європейської системи безпеки. Вона мала значення і під час холодної війни, і після початку повномасштабної війни Росії проти України, коли роль американської логістики, розвідки, командних структур і військових баз знову стала критично важливою. Мерц після цього намагався знизити напругу. Він заявив, що його особисті відносини з Дональдом Трампом залишаються хорошими, а розбіжності стосуються саме війни в Ірані. Канцлер пояснив, що з самого початку мав сумніви щодо початку цієї війни, тому й висловив їх публічно.
«Особисті відносини між мною та американським президентом, на мою думку, залишаються незмінними і хорошими. У мене з самого початку були сумніви щодо того, що війну в Ірані було розпочато. Саме тому я їх і висловив», – сказав Мерц.
Це була спроба відокремити критику стратегії від критики самого американського союзництва. Німеччина не зацікавлена у відкритому конфлікті зі США, бо без Вашингтона європейська оборона досі не має достатньої ваги. Але й мовчати Берлін не може, коли наслідки війни в Ірані вже впливають на німецьку економіку.
«Це безпосередньо впливає на наше енергопостачання. Це має серйозний вплив на наші економічні показники. Тому я наполегливо закликаю до врегулювання цього конфлікту», – наголосив канцлер.
У цих словах видно головну дилему Мерца. Він не може різко відвернутися від США, але й не може виглядати політиком, який ставить інтереси Вашингтона вище за економічну стабільність Німеччини. Особливо тоді, коли блокування Ормузької протоки спричиняє зростання цін на паливо, тисне на промисловість і змушує уряд знижувати прогнози економічного зростання.
Внутрішньополітичний фактор тут має велике значення. Якщо рейтинг партії канцлера падає, а виборці бачать прямі наслідки війни для власних витрат і роботи економіки, публічна критика США стає способом показати, що уряд не мовчить. Мерц намагається продемонструвати Німеччина залишається союзником Америки, але не готова автоматично підтримувати кожне рішення Вашингтона. Саме тому його позиція виглядає жорсткішою, ніж традиційна німецька дипломатія. Зазвичай Берлін обережно формулює розбіжності із союзниками, особливо зі США. Мерц обрав інший стиль прямий, різкий, інколи незручний навіть для партнерів. У цьому є політичний розрахунок він говорить те, що частина європейських лідерів може обговорювати приватно, але не завжди готова вимовити публічно. Трамп відповів у притаманній йому манері не лише відкинув критику, а й переніс удар на інші теми. Він порадив Мерцу більше займатися завершенням війни між Росією та Україною, а також проблемами міграції та енергетики в самій Німеччині. Так американський президент намагався змінити рамку суперечки не обговорювати слабкі місця стратегії США щодо Ірану, а поставити під сумнів ефективність самого Мерца.
«Канцлер Німеччини має більше часу приділяти припиненню війни між Росією та Україною (де він був абсолютно неефективним!), а також вирішенню проблем своєї країни, особливо у сферах міграції та енергетики, і менше втручанню в дії тих, хто ліквідує іранську ядерну загрозу, роблячи світ, включно з Німеччиною, безпечнішим!» – написав Трамп.
Ця заява важлива не лише через тон. У ній видно ширший підхід Трампа до союзників. Якщо європейський партнер критикує американські дії, відповідь може стосуватися вже не конкретного питання, а всього комплексу відносин безпеки, торгівлі, міграції, енергетики, війни в Україні. Саме так військова присутність США у Німеччині перетворюється з елементу спільної оборони на предмет політичного торгу.
Однак реальне скорочення американського контингенту не є простим рішенням. Авіабаза Рамштайн виконує незамінну функцію не лише для Німеччини чи НАТО, а і для самих США. Вона є важливим вузлом військової логістики, зв’язку та операційної присутності Америки за межами власної території. Тому різке виведення військ може вдарити не тільки по Європі, а й по американських можливостях. Саме через це німецькі посадовці намагаються говорити обережно. Міністр закордонних справ Німеччини Йоганн Вадефуль заявив, що Берлін готовий до обговорення можливого скорочення військ, але питання масштабного виведення не стоїть на порядку денному. Така позиція дозволяє Німеччині не загострювати конфлікт із Вашингтоном, але водночас показує готовність до складної розмови. Європейські інституції також не зацікавлені у драматизації, але прямо визнають значення американської присутності. У ЄС наголошують, що США залишаються життєво важливим партнером у сфері безпеки та оборони Європи. Водночас європейці підкреслюють розміщення американських військ на континенті відповідає інтересам самих Сполучених Штатів, бо підтримує їхню глобальну роль. Це важливий аргумент. Американські війська в Німеччині не благодійність і не односторонній подарунок Європі. Це частина системи, яка дозволяє США швидко діяти у різних регіонах, підтримувати союзників, контролювати логістику і зберігати політичну вагу. Тому будь-яке скорочення потребуватиме не лише політичного бажання Трампа, а й серйозного військового та стратегічного перегляду.
Водночас сама погроза вже має наслідки. Вона посилює відчуття нестабільності в Європі. Після початку повномасштабної війни Росії проти України європейські держави і так дедалі частіше говорять про потребу нарощувати власну оборону. Якщо США демонструють готовність переглядати присутність у Європі через політичні конфлікти із союзниками, це лише прискорює ці дискусії. Проблема в тому, що Європа не може швидко замінити американські можливості. Для цього потрібні роки, великі бюджети, розвиток промисловості, спільні закупівлі, нові оборонні програми і політична воля. У Німеччині вже запускаються численні оборонні ініціативи, але їхні результати не з’являться миттєво. За оцінками експертів, наступна фаза підготовки європейських країн до самостійного захисту може настати не раніше 2030 року. Отже, у найближчі роки Європа залишатиметься залежною від США, навіть якщо намагатиметься цю залежність зменшити. Саме тут і виникає головний ризик політичні заяви з Вашингтона можуть змінюватися швидше, ніж Європа встигає будувати власну оборонну систему. Для України ця суперечка теж має значення. Вона показує, наскільки безпека Європи прив’язана до внутрішньої політики США та особистого стилю американського президента. Якщо Вашингтон починає використовувати військову присутність як аргумент у суперечках із союзниками, це створює додаткову невизначеність для всіх країн, які залежать від американської ролі в європейській обороні.
Водночас нинішня ситуація не означає негайного виведення американських військ із Німеччини. Навіть якщо перегляд присутності почнеться, він, найімовірніше, буде поступовим. Можливе не повне згортання, а часткове переміщення сил або перерозподіл контингенту всередині Європи. Такі рішення потребують часу, військових розрахунків і погодження з ширшою стратегією США. Суперечка між Трампом і Мерцом оголила головне союз між США та Європою залишається критично важливим, але він уже не виглядає автоматичним і безумовним. Німеччина змушена балансувати між підтримкою Вашингтона та захистом власних економічних інтересів. США, у свою чергу, демонструють готовність жорстко реагувати на публічну критику навіть з боку ключового союзника. Сам конфлікт навколо Ірану може завершитися раніше чи пізніше, але питання, яке він підняв, залишиться. Європа має вирішити, наскільки довго вона може покладатися на американську військову присутність як на основу власної безпеки. А Німеччина, яка десятиліттями була головним майданчиком для цієї присутності, тепер опинилася в центрі розмови, від якої залежить не лише її власна оборонна політика, а й майбутня стійкість усього європейського безпекового простору.
About the Author
Читати також:
Як ЄС планує обмежити пересування російських дипломатів та що це змінить для безпеки Європи 
Новий ультиматум: чому Дональд Трамп скоротив термін для Путіна 
США вдарили по Ірану: що сталося, чим це загрожує світу і чому Україні варто бути уважною 
Оборонна промисловість Європи: як війна та програми ЄС прискорили виробництво зброї
