Що приховує Кремль: шпигунство Китаю в Росії та звіт ФСБ
Публічно Росія та Китай «стратегічні партнери». Виступи, спільні фотографії, взаємні обійми на економічних форумах. Але за лаштунками зовсім інша історія. Секретний аналітичний звіт ФСБ, який опинився в розпорядженні New York Times, показує: російські спецслужби не довіряють Пекіну. Більше того вважають його серйозною загрозою.
Йдеться не про загальні побоювання. Це документ із конкретними прикладами шпигунської активності, спроб вербування, реваншистських наративів і навіть потенційних територіальних претензій. Історія, яка виглядає як застереження не лише для росіян.
Шпигунство під прикриттям “дружби”
ФСБ прямо називає Китай країною, яка цілеспрямовано працює з російськими посадовцями, журналістами, науковцями й бізнесменами. Мета отримати доступ до чутливої інформації, особливо в сфері оборонних технологій. Йдеться зокрема про авіацію, безпілотні системи й воєнні розробки, пов’язані з війною в Україні.
Це не класична розвідка через агентів це робота на стику науки, фінансів та академічної спільноти. Китайські компанії, дослідницькі центри або бізнес-структури намагаються залучити до співпраці тих, хто має доступ до технологій і при цьому стикається з фінансовими труднощами або незадоволений умовами роботи в РФ.
Особливо активно Китай діє в прикордонних регіонах. Там, де економіка слабка, а довіра до центру не безумовна.
Далекий Схід не така вже й російська територія?
Окремий блок звіту ФСБ присвячено настороженості через «історичні дослідження» Китаю на Далекому Сході. Мова йде про наукові експедиції та медіакампанії, у яких просувається теза: частина цих територій історично належала Китаю.
У 2023 році Пекін опублікував офіційну карту з китайськими назвами російських міст включаючи Владивосток. Для Москви це стало тривожним сигналом: картографія це завжди політична заява. У звіті згадується, що китайські науковці шукають «сліди стародавніх китайських народів» у цих регіонах, і це сприймається як спроба закласти підґрунтя для майбутніх претензій.
ФСБ прямо пише про необхідність боротися з «прокитайськими реваншистськими настроями» в регіонах. Але при цьому з обережністю.
Актуально
Чому ФСБ мовчить публічно?
Попри усвідомлення загрози, ФСБ не може діяти відкрито. В останньому абзаці звіту підкреслюється: будь-які активні контррозвідувальні заходи мають бути узгоджені з вищим керівництвом. Інакше санкції для самих працівників.
Це пояснює, чому в російських медіа відсутня будь-яка критика Китаю. Кремль продовжує підтримувати образ «братської держави», яка допомагає вижити на тлі західної ізоляції. А розвідка змушена балансувати: бачити загрозу, але не зачіпати її політично.
По суті, ФСБ визнає, що Китай це не союзник, а конкурент із довгостроковими амбіціями. Але нічого з цим не може зробити без політичної волі зверху.
На що це вказує?
- Росія втрачає автономність навіть у безпеці. Навіть власні спецслужби не можуть реагувати на загрози, якщо вони йдуть від «дружнього» режиму. Це створює внутрішній розрив між реальністю й офіційною риторикою.
- Китай грає вдовгу. Територіальні претензії маскуються під наукові дослідження, а шпигунство під обміни й бізнес. Але мета не короткострокова вигода, а формування важелів впливу.
- Далекосхідні регіони слабка ланка. Саме там Китай найактивніший. Там нижчий рівень життя, слабша ідентичність і більше шансів на «м’який вплив».
- Формальна дружба не означає довіру. Навпаки вона паралізує механізми захисту. Тому ФСБ обмежена в діях, і це визнано прямо у звіті: мовляв, бачимо, але без дозволу нічого не робимо.
Звіт ФСБ це рідкісне вікно в реальну зовнішню політику Росії. Без пропаганди й офіціозу. Там, де говорять прямо: Китай веде гру, Росія об’єкт. І жодна «дружба» не скасовує цього факту.
Формально це союз. По суті обережна конкуренція, де одна зі сторін змушена мовчати. Питання лише в тому, коли ця тиша почне коштувати надто дорого.
About the Author
Читати також:
Угода під тиском: що стоїть за новим торговельним пактом США та Британії і чому тут з’являється Китай 
Тиха вразливість: як скидання пароля стало улюбленим інструментом хакерів 
Стамбул, де не було рішення: що насправді сталося на переговорах 
Мир на чужих умовах: що насправді пропонує Росія і чому це все ще війна
