Платні дороги в Україні, чому це стає неминучим рішенням

4.3/5 – 32 голосів

Українська дорожня інфраструктура входить у фазу, коли старі підходи більше не працюють. Час для дій проаналізував ситуацію і дійшов висновку питання вже не в тому, чи зміниться модель фінансування доріг, а в тому, як швидко це відбудеться і якою вона буде. Після зими стан доріг різко погіршився. Йдеться не лише про локальні пошкодження, а про системне руйнування покриття, включно з трасами міжнародного значення. У таких умовах звичайний поточний ремонт втрачає сенс. Його недостатньо, і він стає економічно невигідним, оскільки проблему доводиться вирішувати вже на рівні капітального відновлення.

Основна причина фінанси. На утримання і ремонт доріг передбачено лише кілька мільярдів гривень, тоді як реальна потреба вимірюється десятками мільярдів. У попередні роки витрати були значно більшими, але навіть ці обсяги сьогодні вже не відповідали б новим цінам. Вартість матеріалів зросла кратно, і це автоматично змінює економіку будь-якого проєкту. Окремо варто враховувати, що частина ключових матеріалів є імпортною і залежить від глобальних ринків. Коливання цін на нафту безпосередньо впливають на дорожнє будівництво. У результаті навіть за збереження старих обсягів фінансування ефективність витрат суттєво зменшилася.

Проблема не обмежується лише нестачею грошей. Вона має системний характер і пов’язана з тим, як саме організоване фінансування галузі. Раніше важливу роль відігравав Дорожній фонд, який забезпечував зрозумілу логіку: водії платять акциз на пальне, а ці кошти спрямовуються на дороги. Це дозволяло планувати роботи і підтримувати інфраструктуру в стабільному стані.

“Для водіїв це проста логіка вони платять акцизний податок на пальне, і частина цих коштів спрямовується на будівництво та ремонт доріг.”

Сьогодні ця модель фактично не працює. Формально фонд існує, але його ресурси використовуються інакше. У результаті галузь втратила довгострокове планування. Дороги ремонтуються не системно, а точково, що призводить до швидшого зносу і ще більших витрат у майбутньому.

Водночас держава змушена змінювати пріоритети. Значна частина ресурсів спрямовується на оборону, а також на критично важливу логістику прифронтову, медичну, евакуаційну. У таких умовах інфраструктурні проєкти відходять на другий план, навіть якщо їх стан погіршується. Паралельно змінюється сама логіка транспортних потоків. Війна вже вплинула на економіку і перемістила основні маршрути. Деякі напрямки отримали значно більше навантаження, ніж раніше. Це означає, що частину доріг доведеться не просто ремонтувати, а фактично перебудовувати розширювати, збільшувати пропускну здатність, адаптувати до нових умов.

Усе це формує нову реальність, у якій бюджет не може залишатися єдиним джерелом фінансування. Саме тут з’являється ідея платних доріг. Вона не подається як експеримент або альтернатива, а як поступовий перехід до іншої моделі. У цьому підході є чітка логіка: користувач платить за використання інфраструктури, а отримані кошти спрямовуються на її утримання і розвиток. Це дозволяє створити більш стабільне джерело фінансування, яке не залежить від щорічних бюджетних рішень.

Паралельно розглядається ще один інструмент концесійні проєкти. Йдеться про залучення приватних інвесторів, які будують інфраструктуру і повертають вкладені кошти через її експлуатацію. Така модель широко використовується у світі, але вимагає довгострокових гарантій і зрозумілих правил. Саме тут виникає ключова проблема. Державний бюджет формується на рік і не дає інвесторам необхідної впевненості на десятиліття вперед. Це ускладнює залучення великих коштів і робить перехід до нової моделі складним. Попри це, загальна логіка змін уже сформована. Україна поступово рухається від централізованого фінансування до комбінованої системи, де поєднуються державні ресурси, платні механізми і приватні інвестиції.

Актуально

Які зміни у фінансуванні доріг фактично формуються

зменшення ролі державного бюджету як основного джерела
бюджет більше не може покривати повний обсяг потреб дорожньої галузі
втрата функціональності Дорожнього фонду у його класичному вигляді
кошти не працюють як стабільний інструмент планування
зростання вартості будівництва та ремонту
подорожчання матеріалів робить навіть базові роботи значно дорожчими
перехід до моделі “користувач платить”
платні дороги розглядаються як спосіб створення стабільного фінансового потоку
підготовка до концесій та участі приватного капіталу
держава шукає партнерів для великих інфраструктурних проєктів
перебудова логістики і зміна навантаження на дороги
нові маршрути потребують розширення і модернізації
залежність інфраструктури від оборонних пріоритетів
ресурси перерозподіляються на користь критичних напрямів

У підсумку дорожня галузь опинилася у точці, де відкладання рішень лише збільшує майбутні витрати. Вибір фактично зводиться до двох сценаріїв або поступовий перехід до нової фінансової моделі, або подальше накопичення проблем, які вимагатимуть значно більших ресурсів у майбутньому. Поява платних доріг у цій логіці виглядає не як окрема ініціатива, а як частина ширшої трансформації. Саме тому вона дедалі частіше звучить не як припущення, а як прогноз.