Новий Цивільний кодекс України, які ризики для прав людини, медіа, власності та приватного життя бачать юристи
Новий Цивільний кодекс України, ухвалений у першому читанні 28 квітня, подається як масштабне оновлення приватного права. За задумом, він має замінити чинний кодекс 2003 року, адаптувати цивільне законодавство до сучасних соціальних, економічних і цифрових реалій та наблизити його до європейських підходів. Але нинішня редакція законопроєкту №15150 викликала різку критику не через саму ідею оновлення, а через якість процедури, нечіткість окремих норм і можливі наслідки для базових прав громадян. З юридичного погляду головна проблема цього документа полягає в тому, що він одночасно зачіпає майже всі ключові сфери приватного життя сім’ю, власність, договори, захист честі та репутації, медіа, цифрову інформацію, спадкування, опіку, репродуктивні права, антидискримінаційні гарантії та правовий статус майна. Такий кодекс не може сприйматися як технічне оновлення. Це документ, який визначатиме правила цивільного життя на роки вперед.
Перший ризик процедура ухвалення. Формально робота над оновленням цивільного законодавства тривала багато років, але суспільна критика стосується саме тієї редакції, яку парламент підтримав у першому читанні. Документ обсягом у сотні сторінок був зареєстрований і винесений на голосування у стислі строки. Для такого акта це небезпечно, бо якісна правова експертиза потребує часу потрібно оцінити не лише кожну статтю окремо, а й те, як вони працюватимуть разом. У цивільному праві одна нечітка норма може змінити практику на роки. Якщо вона стосується договорів, її відчують підприємці. Якщо вона стосується сімейних відносин родини. Якщо вона зачіпає медіа журналісти й суспільство. Якщо вона змінює правила власності держава, громади, бізнес і громадяни. Саме тому поспіх у такому документі створює не процедурну дрібницю, а ризик неякісного правозастосування.
Другий ризик поняття “доброзвичайність”. Саме воно стало одним із найнебезпечніших оціночних термінів у проєкті. У тексті його пов’язують із моральними нормами, етичними стандартами та загальноприйнятими уявленнями. На перший погляд, це може виглядати як спроба зробити право більш гнучким. Але цивільне право потребує передбачуваності. Якщо договір, сімейний спір, репутаційна справа або реалізація цивільного права оцінюватимуться через “доброзвичайність”, виникає ключове питання хто саме визначатиме, що є доброзвичайним, а що ні. У різних судах, громадах, регіонах і навіть у різних суддів можуть бути різні уявлення про мораль, сім’ю, поведінку, публічність, приватність або допустиму критику. Це створює небезпеку правової невизначеності. Формально законний договір може бути поставлений під сумнів не через порушення закону, а через те, що комусь він здасться таким, що не відповідає морально-етичному критерію. Для бізнесу це ризик нестабільності договорів. Для громадян ризик залежності від суб’єктивної оцінки суду. Для вразливих груп ризик дискримінаційного застосування норми.
Третій ризик надмірне розширення судового розсуду. Проєкт передбачає, що суд зможе обирати не лише прямо передбачені законом способи захисту прав, а й інші, які вважатиме ефективними у конкретній ситуації. У теорії це може допомагати, коли закон не дає готового інструменту. Але разом із розмитими критеріями на кшталт “доброзвичайності” така модель може призвести до непослідовної практики. Правова система має працювати так, щоб людина могла приблизно передбачити наслідки своїх дій. Якщо ж рішення залежатиме від широкого морального тлумачення, результат стане менш прогнозованим. У цивільному праві це особливо небезпечно, бо йдеться про майно, договори, репутацію, сім’ю і право на захист.
Четвертий ризик сімейне право. Найбільше занепокоєння викликає можливість затягування розлучення через механізм “примирення”. Якщо суд отримує інструмент фактично відкладати розірвання шлюбу, виникає небезпека для людей, які перебувають у токсичних або небезпечних стосунках. Особливо проблемною є ситуація з домашнім насильством. Якщо виняток із “примирення” застосовується лише тоді, коли є доведена кримінальна відповідальність, це означає, що людина має пройти довгий і складний шлях: заяви, розслідування, суд, вирок. У реальному житті постраждалі не завжди мають сили, ресурси або безпечні умови для цього. Тому вимога чекати “доведеного” насильства може перетворити захист на формальність. Розлучення це особисте рішення дорослих людей. Держава може забезпечувати процедуру, захищати дітей, майно та слабшу сторону, але вона не повинна створювати умови, за яких людина змушена залишатися в шлюбі проти своєї волі.
П’ятий ризик репродуктивні права. У проєкті змінюється формулювання щодо абортів. Якщо раніше прямо йшлося про можливість аборту за бажанням жінки до дванадцяти тижнів, то нова редакція зміщує акцент у бік процедурних формулювань, зокрема інформованої згоди. На рівні техніки це може виглядати незначною зміною. Але в праві формулювання мають значення. Пряме закріплення права і процедурна згадка це різні рівні гарантій. Якщо право сформульоване менш чітко, його легше звузити через підзаконні акти, медичну практику або судове тлумачення.
Шостий ризик визначення сім’ї та відсутність цивільних партнерств. Проєкт фактично залишає шлюб у традиційній моделі союзу чоловіка і жінки та не створює альтернативного механізму юридичного визнання партнерств. Це особливо чутливе питання для країни, яка перебуває в процесі європейської інтеграції. Проблема не лише в символічному рівні. Відсутність цивільних партнерств впливає на спадкування, доступ до медичної інформації, майнові права, соціальні гарантії, захист сімейного життя і становище військових. Якщо держава не дає юридичного інструменту для таких пар, вона фактично залишає частину громадян поза повноцінним правовим захистом. Окремо небезпечною виглядає норма, яка може дозволити визнавати шлюб недійсним у разі зміни статі одного з партнерів за зверненням заінтересованої особи. Така конструкція відкриває шлях до втручання сторонніх осіб у приватне життя пари.
Сьомий ризик опіка та піклування. Проєкт обмежує коло опікунів лише громадянами України, розширює підстави для відмови без достатньої індивідуальної оцінки та передбачає обов’язок опікуна виконувати функції ще тридцять днів після звільнення. У мирний час такі обмеження вже потребували б обережності. В умовах війни вони можуть створити додаткові бар’єри. Частина людей втратила документи, перебуває за кордоном, має складні сімейні обставини або не може швидко підтвердити певний статус. У сфері опіки потрібна не механічна заборона, а оцінка конкретної ситуації та найкращих інтересів людини, яка потребує захисту.
Восьмий ризик свобода слова і робота медіа. Найсерйозніше питання тут нове “право на відповідь”. У чинній логіці воно пов’язане з недостовірною інформацією. Тобто людина має довести, що інформація неправдива і порушує її права. У новій моделі право на відповідь може виникати незалежно від доведення недостовірності. Це створює великий ризик для журналістів. Публічна особа, чиновник або бізнес можуть вимагати публікації своєї відповіді навіть тоді, коли матеріал достовірний і має суспільне значення. У поєднанні з вимогами компенсації витрат це може стати інструментом тиску на редакції.
Дев’ятий ризик “право на забуття”. Воно може дозволити вимагати видалення інформації через її “неактуальність” або “втрату суспільного інтересу”. Самі по собі такі категорії не мають чітких меж. Для приватної особи, яка не є публічною, це може бути механізмом захисту. Але для чиновників, політиків, фігурантів розслідувань або великих компаній така норма може стати способом прибирати з публічного доступу незручну інформацію. Небезпека в тому, що інформація може залишатися суспільно важливою навіть через роки. Корупційні історії, зв’язки бізнесу, судові спори, дані про власність або репутаційні факти не завжди втрачають значення з часом. Якщо це не буде чітко прописано, суди можуть отримати інструмент для надмірного обмеження доступу до інформації.
Десятий ризик “право на інформаційний спокій”. У трудових і договірних відносинах ця ідея може бути корисною людина має право не відповідати на робочі дзвінки, повідомлення чи листи поза робочим часом. Але якщо формулювання дозволить трактувати це право ширше, публічні особи можуть використовувати його як аргумент проти журналістських матеріалів або інформаційних запитів. Тому норму потрібно відмежувати захист приватного часу працівника одна річ, обмеження суспільно важливої інформації про посадовця або компанію зовсім інша.
Одинадцятий ризик цифровий образ юридичної особи. Якщо компанії отримають право вимагати видалення інформації про себе в інтернеті лише через те, що вважають її шкідливою, це може вдарити по відкритих реєстрах, аналітичних системах і можливості перевіряти контрагентів. Для бізнес-середовища прозорість має значення. Компанії перевіряють одна одну перед укладанням угод, громадяни перевіряють забудовників, журналісти аналізують зв’язки бізнесу з владою. Якщо механізм захисту “цифрового образу” буде надто широким, він може стати не захистом репутації, а способом приховування інформації.
Дванадцятий ризик земля, ліси, природні ресурси і культурна спадщина. Один із найсерйозніших блоків стосується реєстрів і права власності. Якщо запис у державному реєстрі стане майже непорушним аргументом, держава або громада можуть втратити можливість повернути незаконно відчужене майно.Особливо небезпечна ситуація з об’єктами, які не внесені до реєстрів або внесені з помилками лісами, річками, заповідними територіями, узбережжями, археологічними пам’ятками, культурною спадщиною. Якщо юридичний захист залежатиме від коректності реєстру, а реєстри не є повними, виникає ризик фактичної легалізації сумнівних схем. Це може мати довгострокові наслідки. Майно, яке було незаконно передане, може стати майже неможливо повернути. А держава в окремих випадках може ще й опинитися перед необхідністю компенсувати новим власникам втручання в їхні права. Така модель небезпечна для природних ресурсів і культурної спадщини, бо помилка в обліку може перетворитися на втрату майна.
Тринадцятий ризик антидискримінаційні норми. У проєкті змінюється логіка визначення дискримінації. Замість чітких і усталених критеріїв може з’явитися ширший, але менш визначений перелік ознак. У праві це не завжди перевага. Антидискримінаційний захист має бути чітким. Людина повинна розуміти, за якими ознаками її захищає закон, а суд мати зрозумілі критерії оцінки. Якщо формулювання стають надто розмитими, це може ускладнити захист постраждалих і призвести до різної практики в судах. Для України це також питання європейських стандартів. Європейська модель захисту прав людини спирається на передбачуваність, рівність і заборону дискримінації за чітко визначеними ознаками, включно із сексуальною орієнтацією та гендерною ідентичністю. Якщо новий кодекс послабить ці гарантії або обійде їх, це може створити проблеми для євроінтеграційного курсу.
Чотирнадцятий ризик відповідність європейським стандартам. Україна має рухатися не лише до формального оновлення законодавства, а до його сумісності з європейською системою прав людини. Це означає захист приватного і сімейного життя, заборону дискримінації, рівність, передбачуване правозастосування, доступ до інформації та ефективні гарантії від свавільного втручання. Особливо важливим є питання юридичного визнання одностатевих пар відповідно до рішень Європейського суду з прав людини. Якщо новий Цивільний кодекс не врахує цю вимогу, він може не наближати Україну до європейських стандартів, а залишити одну з найчутливіших правових проблем невирішеною.
П’ятнадцятий ризик косметичне доопрацювання замість реального перегляду. Після першого читання автори заявляють про готовність враховувати пропозиції. Але сам масштаб зауважень показує потрібні не точкові правки, а глибока переробка проблемних блоків. Йдеться про сотні сторінок пропозицій, які стосуються прав людини, медіа, сімейного права, власності, дискримінації та реєстрів. Якщо до другого читання змінять лише найгучніші положення, але залишать системні ризики, проблема не зникне. Кодекс може пройти політично, але потім роками створюватиме судові конфлікти, правову невизначеність і нові суспільні кризи.
Нинішній проєкт має сильну заявлену мету оновити цивільне право. Але якість цивільного кодексу визначається не намірами, а тим, наскільки точно він захищає людину, власність, свободу договору, свободу слова, приватність і рівність. У теперішній редакції документ містить надто багато формулювань, які можуть працювати не як гарантії, а як інструменти тиску. До другого читання потрібно прибрати або чітко переписати все, що створює розмитість, дискримінаційні ризики, загрози для медіа, небезпеку для власності та надмірний судовий розсуд. Інакше новий Цивільний кодекс може стати не модернізацією приватного права, а джерелом довготривалих правових конфліктів.
About the Author
