Новий Цивільний кодекс України, чому правова реформа викликала суспільну тривогу
Верховна Рада ухвалила в першому читанні проєкт нового Цивільного кодексу України. Формально йдеться про масштабне оновлення приватного права, яке не переглядалося в такому обсязі понад 20 років. Але суспільна реакція показала документ сприймають не лише як юридичну реформу, а як політичне рішення, здатне вплинути на права громадян, бізнес, сімейні відносини, майно, спадкування, цифрові активи, роботу судів і навіть межу між робочим та особистим часом. Час для дій розібрався, чому новий Цивільний кодекс одночасно називають спробою осучаснення законодавства і документом із серйозними ризиками, які потребують глибокого перегляду до другого читання.
Новий Цивільний кодекс має замінити попередню редакцію, яка діяла понад два десятиліття. Його заявлена мета системно оновити приватне право, прибрати суперечності, врахувати нові реалії, цифрові інструменти, зміну бізнес-моделей і появу правовідносин, яких раніше просто не було. У цьому сенсі сама ідея модернізації виглядає логічною українське суспільство, економіка й технології справді змінилися значно швидше, ніж базове цивільне законодавство. Але проблема полягає не в самій потребі оновлення. Проблема в тому, що такий великий документ не може проходити через парламент як звичайна технічна правка. Він зачіпає надто багато сфер життя, щоб суспільство дізнавалося про найбільш суперечливі положення вже після голосування в першому читанні. Саме це і стало однією з причин протестів та хвилі недовіри. Проєкт підтримали 254 народні депутати. Після цього на Майдані Незалежності зібралися протестувальники, які вимагали переглянути документ до другого читання. Їхня критика зосереджена не лише на одній нормі, а на загальному напрямку документа активісти вважають, що окремі положення можуть суперечити правам людини та євроінтеграційним зобов’язанням України. Найбільший резонанс викликала норма, яка передбачала можливість шлюбу з 14 років за рішенням суду. Після хвилі критики її вирішили вилучити перед другим читанням. Але сам факт появи такого положення в документі став показовим. Він підсилив підозру, що в тексті можуть бути й інші спірні норми, які потребують уважної перевірки, а не формального доопрацювання.
Саме тому частина суспільства говорить про небезпеку «повернення до радянщини». Це не обов’язково буквальне порівняння з радянським кодексом. Радше йдеться про страх перед розмитими формулюваннями, посиленням суддівського розсуду, консервативними нормами в сімейному праві та можливим звуженням прав вразливих груп. У демократичній правовій системі закон має давати людині більше передбачуваності, а не створювати додаткову залежність від того, як конкретний суддя або орган влади трактуватиме абстрактні категорії. Одна з найбільш обговорюваних новацій право на інформаційний спокій. Воно передбачає, що фізична особа, яка виконує роботу, надає послуги, проходить службу або виконує договірні зобов’язання, має право поза робочим часом або поза часом, визначеним договором, не відповідати на телефонні дзвінки, повідомлення, електронні листи та інші форми зв’язку. Для працівників це може стати важливим захистом. У багатьох сферах постійна доступність давно стала неформальною вимогою. Людина формально закінчує робочий день, але продовжує отримувати дзвінки, повідомлення, термінові прохання, правки, завдання або нагадування. Якщо нова норма працюватиме, вона може змінити ставлення роботодавців до меж робочого часу.
Головне в цій нормі за відмову відповідати поза робочим часом людину не можна буде притягати до юридичної відповідальності або створювати для неї негативні наслідки. Це важливо не лише для найманих працівників, а й для тих, хто працює за договорами, надає послуги або залучений до виконання завдань в іншій формі. Водночас право на інформаційний спокій має винятки. Обмеження можливе у випадках загрози національній безпеці, необхідності забезпечення громадського порядку, охорони здоров’я населення, запобігання надзвичайним чи аварійним ситуаціям, у разі шкоди життю або здоров’ю інших осіб, а також у випадках, визначених договором. Останній пункт може стати найпроблемнішим. Якщо договори дозволять надто широко обмежувати право на інформаційний спокій, роботодавці або замовники можуть фактично повертати стару практику постійної доступності, але вже через формально погоджені умови. Тому до другого читання важливо чітко визначити, де закінчується реальна необхідність зв’язку, а де починається зловживання сильнішої сторони.
Кодекс також містить низку інших новацій. До джерел права пропонують віднести національний звичай, звичай національної меншини та локальний акт юридичної особи. У динаміці цивільних прав і обов’язків виокремлюють їх зупинення та поновлення. Запроваджується принцип заборони суперечливої поведінки. До складу збитків включають превентивні витрати. Передбачають нові підходи до юридичних осіб, речових прав, зобов’язань, спільності майна подружжя, спадкування цифрових речей, права на репарації та розпорядження репродуктивним біологічним матеріалом. Частина цих змін може бути корисною. Цифрова ідентифікація, спадкування цифрових речей, нові механізми для бізнесу, похідний позов для захисту компаній від недобросовісних керівників усе це відповідає реальності, в якій давно живуть громадяни й компанії. Проблема в тому, що такі новації потребують дуже якісного правозастосування. Якщо судова практика буде нестабільною, навіть прогресивна норма може перетворитися на джерело спорів.
Саме тут виникає головний ризик великої реформи. Закон може виглядати сучасним на папері, але реальне значення матиме те, як його застосовуватимуть суди, нотаріуси, роботодавці, бізнес, державні органи й самі громадяни. Якщо формулювання будуть нечіткими, кожна сторона тлумачитиме їх на власну користь. Для сильнішої сторони це відкриває простір для тиску. Для слабшої створює додаткові ризики. Окрема критика стосується сімейних відносин і прав людини. Серед дискусійних питань називають визначення сім’ї як союзу чоловіка і жінки, питання релігійного статусу шлюбу, можливе послаблення захисту від домашнього насильства, ризики для прав жінок, дітей та ЛГБТК-людей. Активісти також говорять про небезпеку для ЛГБТК-військових і жінок-військових, які вже перебувають у складному становищі через війну та суспільні упередження. Для України, яка рухається до Європейського Союзу, такі питання мають не лише внутрішнє значення. Якщо окремі положення справді суперечитимуть європейським стандартам прав людини, це може створити проблеми для євроінтеграційної логіки реформи. Документ, який подають як осучаснення і наближення до європейських стандартів, не повинен містити норми, що сприймаються як відступ від принципу рівності та недискримінації.
Є й економічна частина критики. Деякі експерти звертають увагу на питання майна, власності, державного майна, спадкування, передачі прав, ролі цифрових інструментів і можливих ризиків для громадян. У великому кодексі навіть одна нечітка норма у сфері власності може мати довгі наслідки, бо вона впливатиме на судову практику, угоди, спадкові спори, корпоративні конфлікти та захист активів. Частина політиків і експертів вважає, що катастрофи в новому Цивільному кодексі немає, але документ потребує серйозного доопрацювання. Інші ставлять під сумнів саму потребу ухвалювати такий великий акт під час війни. Є аргумент, що після скасування Господарського кодексу в законодавстві виникли прогалини, які потрібно заповнювати. Але є і протилежна позиція чинне цивільне законодавство не потребувало настільки екстреного переписування, а поспіх лише посилює ризики. Політично ця ситуація показує слабке місце українського законотворення. Великі реформи часто подаються як необхідне осучаснення, але суспільство включається в дискусію вже тоді, коли документ пройшов перший етап голосування. У випадку Цивільного кодексу це особливо небезпечно, бо йдеться не про вузький закон, а про правила, які впливатимуть на мільйони людей щодня.
Новий Цивільний кодекс може стати корисною реформою лише за однієї умови якщо до другого читання з нього приберуть спірні, нечіткі та потенційно дискримінаційні норми, а ключові положення пояснять суспільству зрозуміло й відкрито. Без цього документ залишатиметься не символом модернізації, а джерелом недовіри. Найважливіше зараз не поспішати з фінальним голосуванням. Кодекс такого масштабу має пройти ретельну юридичну, правозахисну, євроінтеграційну та суспільну перевірку. Потрібно чітко розділити справді необхідне оновлення приватного права і положення, які можуть звузити права людини або створити можливості для маніпуляцій. Право на інформаційний спокій, цифрові речі, нові механізми для бізнесу, спадкування репарацій і модернізація цивільних відносин можуть бути кроком уперед. Але цей крок не повинен супроводжуватися нормами, які суспільство сприймає як загрозу правам, власності або європейському курсу України. Станом на зараз новий Цивільний кодекс виглядає не як завершена реформа, а як великий і суперечливий проєкт, який потребує глибокої роботи. Його майбутнє залежить від того, чи зможе парламент виправити помилки, прибрати небезпечні формулювання і довести, що йдеться справді про осучаснення права, а не про нове джерело конфліктів між громадянами, бізнесом, державою та судами.
About the Author
Читати також:
Новий Цивільний кодекс і аліменти, що змінюється для батьків та дітей 
Новий Трудовий кодекс і реформа зайнятості, що насправді змінює держава на ринку праці 
Законопроєкт № 12439 виклик антикорупційній системі чи “новий рівень» бізнес‑захисту? 
Заморожені російські активи: новий етап тиску Заходу для підтримки України
