
Україна проти ядерного страху: як удари по стратегічній авіації Росії змінюють хід війни
У ніч на 1 червня 2025 року сталося те, що ще рік тому здавалося майже неможливим. Україна атакувала одразу кілька стратегічних військових аеродромів на території Росії не просто позиції ворога, а об’єкти, де базуються Ту-95МС, Ту-22М3 та А-50. Це не просто авіація це кістяк ядерної та ракетної загрози, якою Кремль роками шантажував світ.
І хоч російська пропаганда намагається применшити масштаби втрат, факти вперті. Це був наймасштабніший і найболючіший удар по далекій авіації РФ з початку повномасштабного вторгнення.
Які цілі були атаковані і чому саме вони?
Атака охопила щонайменше чотири стратегічні бази, розташовані в глибокому тилу Росії:
- Оленья (Мурманська область) найближча до Північного полюса, там базуються Ту-95;
- Біла (Іркутська область) один із центрів техобслуговування та бойового зльоту стратегічної авіації;
- Дягілєво (Рязанська область) і Іваново-Северний (Івановська область) аеродроми, де зберігаються А-50 та інші бомбардувальники.
Саме з цих баз протягом останніх місяців піднімались літаки, які координували масовані ракетні атаки по Києву, Харкову, Дніпру, Львову. А-50 це “летючі очі” російської армії, здатні координувати удари десятків крилатих ракет одночасно.
Тому удар по цих аеродромах не просто «відповідь». Це стратегічна спроба вирвати у Росії інструмент залякування й контролю повітряного простору.
Скільки літаків втрачено і чому це важливо?
За даними українських джерел і західних аналітиків, уражено або пошкоджено понад 40 одиниць авіації. Серед них:
- Ту-95МС носії крилатих ракет Х-101 і Х-555;
- Ту-22М3 тактичні бомбардувальники, які скидали бомби по Сумах, Херсону, Запоріжжю;
- А-50 літаки-розвідники, які виводили на ціль «Кинжали» і «Іскандери».
У грошовому еквіваленті втрати оцінюють у понад 2 мільярди доларів. Але ключове не ціна, а незамінність. Більшість із цих літаків були ще радянськими. Виробництво припинилося десятки років тому. Відновити ці борти практично неможливо.
Як це вдалося: операція нового покоління
Операція, за непідтвердженими даними, мала кодову назву «Павутина». І була не просто запуском дронів із території України. Вона поєднала в собі кілька нетипових рішень:
- Доставку безпілотників у вантажівках глибоко в тил Росії (без відома водіїв);
- Розгортання автономних ударних систем прямо на території ворога;
- Використання інертних (непомітних) платформ, які активуються без GPS.
Це означає одне: Україна вийшла на новий рівень глибокої дронової війни, де цілі досягаються без прямого перетину кордону — але з гарантованим ефектом.
Що втратила Росія і чому це більше, ніж просто техніка
Понад 40 літаків це не просто парк. Це символ і фундамент стратегічного паритету з США, який Росія підтримувала десятиліттями. Кожен Ту-95 це частина “тріади” стримування, поряд з підводними човнами й ракетними комплексами.
Коли горить А-50 – це не просто літак, а втрата “очей” для всієї армії. Коли виводиться з ладу Ту-22 це мінус десятки ракет щомісяця по мирних містах.
Це втрата важеля впливу, а не лише заліза.
А реакція США? А НАТО?
Один із найцікавіших аспектів: Україна зробила це без прямої участі партнерів. Більше того без їхніх ракет, літаків, операторів. Це самостійна операція, заснована на власному виробництві, розвідці й ризику.
Чи подякує Захід? Чи оцінить масштаби? Питання риторичне. Але факт залишається фактом: Росія втратила частину авіації, яку ще не втрачає у війнах ніхто крім тих, хто її програє.
Що далі?
Це не кінець.
Це сигнал і до Москви, і до Вашингтона, і до Брюсселя.
Російська глибока територія вже не безпечна. Її ядерні амбіції більше не гарантують безкарність.
І якщо раніше Росія грала на страху то зараз вона сама стала жертвою страху, вперше за багато років. І цей страх дуже конкретний: втратити те, що не можна повернути.
Цей удар не просто вдала атака. Це початок нової фази війни, де Україна більше не стримується. Де не чекає дозволу. Де не вибачається.
І де показує всьому світу:
«Якщо ви не готові зупинити загрозу ми це зробимо самі. І вже робимо».















