Чому Кремль починає війни під час Олімпіад: від Афганістану до України
Ідея олімпійського перемирʼя народилася ще в античні часи як спроба поставити людське життя вище за амбіції держав і правителів. У ХХ столітті цю ідею активно експлуатували в пропаганді, зокрема радянській, де спорт подавався як простір миру, рівності й «чесного змагання». Але якщо подивитися на конкретні дати та рішення Москви, вимальовується інша закономірність: для Кремля Олімпіади не ставали паузою для війни, а навпаки зручним фоном для її початку або ескалації.
Ця логіка простежується щонайменше з кінця 1970-х років. 27 грудня 1979 року Радянський Союз увів війська до Афганістану, прикриваючись риторикою «інтернаціональної допомоги». Світова реакція була різкою, але розтягнутою в часі. Президент США Джиммі Картер дав Москві дедлайн до 20 лютого 1980 року для виведення військ саме тоді, коли зимова Олімпіада в Лейк-Плесіді вже тривала. Радянське керівництво проігнорувало ультиматум. У відповідь Захід пішов на бойкот літньої Олімпіади в Москві, до якого приєдналися 66 країн. Це стало політичним жестом, але не вплинуло на саму війну: радянська окупація Афганістану тривала до лютого 1989 року і не припинялася ані під час зимових ігор у Калгарі, ані під час літніх у Сеулі.
Важливо, що вже тоді було видно: для Москви бойкот, міжнародний осуд і апеляції до «духу Олімпіади» не є стримувальним чинником. Навпаки, спортивні події використовувалися для внутрішньої демонстрації статусу «великої держави», навіть коли країна вела затяжну війну за кордоном.
Наступний показовий момент серпень 2008 року. 8 серпня, у день відкриття літньої Олімпіади в Пекіні, російські війська вторглися до Грузії. Формальним приводом стали події навколо Південної Осетії, але символізм дати був очевидним. Поки світ дивився церемонію відкриття ігор, Москва розпочала кількаденну війну, яка завершилася фактичною окупацією Абхазії та Південної Осетії. Перемирʼя було підписане 16 серпня, коли Олімпіада ще тривала. Російські війська залишилися на зайнятих територіях, а міжнародна реакція знову виявилася запізнілою й обмеженою. Цей епізод закріпив ще один елемент моделі: Олімпіада стає моментом, коли Кремль перевіряє межі дозволеного. Президентом Росії формально був Дмитро Медведєв, але реальні важелі управління залишалися у Володимира Путіна, який тоді обіймав посаду премʼєр-міністра. Війна проти Грузії показала, що навіть публічна прихильність до спортивних і мирних гасел не заважає ухвалювати рішення про застосування сили.
Український вимір цієї логіки став найбільш масштабним і руйнівним. Зимова Олімпіада в Сочі тривала з 7 по 23 лютого 2014 року паралельно з фінальними етапами Революції гідності в Києві. Уже 20 лютого, ще до закриття ігор, Росія розпочала операцію з окупації Криму. Ця дата офіційно зафіксована в українських документах і навіть відображена на російській медалі «За повернення Криму». Військові без розпізнавальних знаків, блокування українських частин, швидке проведення псевдореферендуму все це сталося ще не згаслого олімпійського свята, яке Кремль використовував для демонстрації власної «нормальності» й міжнародної інтегрованості.
Анексія Криму не була кінцем, а лише початком. Уже навесні 2014 року війна перекинулася на Донбас, перетворившись на затяжний збройний конфлікт, який Росія роками намагалася подавати як «внутрішній».
Актуально
Найбільш цинічно ця схема повторилася у 2022 році. Зимова Олімпіада в Пекіні тривала з 4 по 20 лютого. Саме в цей період Росія завершувала концентрацію військ уздовж кордонів України. Формально це подавалося як навчання, але масштаби були безпрецедентними, а за даними західних розвідок до місць дислокації завозили навіть запаси крові для медичних підрозділів. Володимир Путін поїхав до Пекіна на церемонію відкриття ігор, ставши одним із небагатьох світових лідерів, які проігнорували дипломатичний бойкот через порушення прав людини в Китаї. Там же була підписана велика газова угода і проголошена «дружба без обмежень» між Москвою і Пекіном. За день до відкриття ігор Путін говорив про «велич спорту», який нібито обʼєднує людей і держави. Через чотири дні після завершення Олімпіади, 24 лютого 2022 року, Росія розпочала повномасштабне вторгнення в Україну. Згодом, уже під час активної фази війни, у Кремлі вітали російських олімпійців і вручали їм державні нагороди, ніби намагаючись поєднати образ спортивної слави з реальністю воєнної агресії. Заклики до олімпійського перемирʼя під час літніх ігор у Парижі в 2024 році Москва проігнорувала. Така ж реакція повна тиша супроводжує й зимову Олімпіаду 2026 року в Мілані. Четвертий рік війни проти України не стає для Кремля підставою хоча б для символічної паузи.
У сукупності всі ці епізоди показують не випадковий збіг, а послідовну стратегію. Олімпіади для Москви це момент, коли світова увага частково розсіяна, а міжнародні механізми реагування працюють повільніше. Це час, коли символи миру не заважають ухвалювати рішення про війну, а спортивні події можуть слугувати прикриттям для демонстрації «нормальності» агресивної держави. Для України й міжнародної спільноти з цього випливає простий, але неприємний висновок: апеляції до моральних норм, історичних традицій і олімпійських ідеалів не працюють там, де війна є інструментом політики. Кремль не порушує «дух Олімпіади» він ніколи його не визнавав як обмеження. І саме тому війна під час ігор не виняток, а повторюваний сценарій, який щоразу коштує тисяч людських життів.
About the Author
Читати також:
Переговори в Стамбулі: чому Зеленський чекає Путіна, а Кремль мовчить 
Зима під ударами як Росія знову б’є по енергетиці України у найхолодніший момент 
Нова фаза війни: Захід дозволяє удари по Росії, а Кремль загрожує відповіддю. Що це змінює? 
Дефіцит бензину в Росії: чому Кремль терміново закуповує пальне в Білорусі та обмежує продаж у регіонах
