Білоруський напрямок, чи є реальна загроза нового наступу на Київ

Загроза з боку Білорусі знову повернулася в центр уваги через заяви українського керівництва, активність білоруської армії та пам’ять про лютий 2022 року. Саме з білоруської території Росія тоді використала один із ключових плацдармів для удару по Україні, тому будь-які рухи на півночі зараз сприймаються особливо гостро.

Час для дій розібрався, чому нинішню ситуацію не можна ні ігнорувати, ні автоматично прирівнювати до підготовки нового походу на Київ. Тут важливо розділяти три речі політичну загрозу, військову активність і реальну готовність до великої наступальної операції. Вони можуть існувати одночасно, але не означають одне й те саме. Станом на середину травня 2026 року загроза з білоруського напрямку є реальною. Президент Володимир Зеленський заявляв, що Росія намагається глибше втягнути Білорусь у війну і може розглядати операції з її території зокрема у напрямку Чернігів-Київ або проти однієї з країн НАТО. Після цього було доручено посилити оборону північних регіонів України. Це означає, що українська влада не відкидає ризик і діє на випередження. Але попередження про загрозу не дорівнює підтвердженню, що наступ уже готовий. Для великої операції потрібне не лише політичне рішення, а й помітне накопичення військ, техніки, пального, боєприпасів, інженерних підрозділів, артилерії, ППО, медичного забезпечення і командної інфраструктури. Поки відкриті оцінки не показують формування такого угруповання. У Білорусі фіксується обмежена присутність російських військових, без ознак великого піхотного корпусу біля українського кордону. Постійної присутності російської авіації також не видно, а авіаційна активність РФ залишається епізодичною. Це ключовий момент. Білорусь залишається небезпечним майданчиком для Росії, але наразі не виглядає територією, з якої вже завтра може стартувати масштабний наступ на Київ. Її дороги, полігони, аеродроми, склади і залежність від Москви залишаються ресурсом, який Росія може використати. Але ресурс це ще не готова операція.

Водночас підготовка всередині самої Білорусі справді триває. Лукашенко говорить про перевірки боєготовності, дії частин в умовах воєнного часу, мобілізаційні заходи і тестування системи управління. Такі дії не можна вважати дрібницею. Вони показують, що режим перевіряє, наскільки швидко може піднімати підрозділи, керувати резервами і виконувати накази. Але така підготовка може мати кілька цілей. Вона може бути сигналом лояльності Москві, способом тиску на Україну, елементом внутрішньої мобілізації, оборонною підготовкою або створенням інфраструктури, яку за потреби зможе використати Росія. Це підвищує ризики, але саме по собі не доводить плану негайного наступу на Київ.

Найреалістичніший ризик зараз не велика колона бронетехніки на столицю, а дії нижче рівня повномасштабного вторгнення. Це можуть бути диверсійно-розвідувальні групи, провокації на кордоні, демонстративні навчання, перекидання техніки, інформаційні вкиди, удари дронами і ракетами, використання білоруської інфраструктури або повітряного простору. Такий сценарій вигідний Росії, бо він дешевший і гнучкіший. Він дозволяє тримати Україну в напрузі, змушувати ЗСУ утримувати сили на півночі, відволікати увагу від інших ділянок фронту і психологічно тиснути на Київ, Чернігів, Житомир, Волинь та Рівненщину.

Особливо важливо не зводити всю оцінку до питання, чи підуть танки на Київ. Росія вже активно використовує масовані повітряні удари як спосіб виснаження української ППО. Якщо до цього додати демонстративну активність у Білорусі, ефект тиску зростає навіть без реального наступу. Україна змушена враховувати всі напрямки, а це саме те, чого прагне Москва. Для повторної великої операції на Київ потрібен час. Провокації або дії ДРГ можна організувати за кілька днів або тижнів. Обмежене загострення на півночі для відволікання українських сил потребувало б більшої підготовки. Повноцінний наступ у напрямку Чернігів-Київ вимагав би щонайменше місяців, якщо рахувати від нинішнього стану, коли великого російського угруповання в Білорусі відкрито не видно.

Київ не є ціллю для короткого рейду. Наступ на столицю означає довгу логістику, великі втрати, складне управління, потребу в постійному постачанні боєприпасів і пального, прикритті від ударів, роботі інженерів, евакуації поранених і захисті тилів. Якщо цього немає, наступ швидко перетворюється на ризиковану авантюру. Досвід 2022 року показав дві речі. Росія здатна ухвалювати авантюрні рішення. Але він також показав, що погана логістика, удари по колонах, спротив місцевості, помилки розвідки і слабке управління можуть зламати навіть великий план. Саме тому сценарій лютого 2022 року не можна механічно переносити на 2026 рік. Аргумент про укріплений кордон важливий, але його не можна сприймати як повну гарантію безпеки. Мінні поля, підготовлені позиції, природні перешкоди і досвід оборони суттєво підвищують ціну атаки для Росії та Білорусі. Але вони не скасовують ризик провокацій, локальних проривів або ударів по інфраструктурі.

Найімовірніший сценарій на найближчий період продовження психологічного тиску, навчань, прикордонних провокацій і повітряних атак. Менш імовірний, але можливий варіант обмежене загострення на півночі, щоб змусити Україну перекидати резерви. Найнебезпечніший сценарій новий великий наступ на Київ поки не виглядає найближчим, бо для нього немає відкритих ознак достатньої підготовки.

Головними індикаторами зміни ситуації будуть не заяви Лукашенка, а масове перекидання російської піхоти і бронетехніки в Білорусь, створення складів пального і боєприпасів, польові шпиталі, артилерія, інженерні підрозділи, понтонні засоби, посилення авіації і ППО, а також закриття районів біля українського кордону. Станом на 17 травня 2026 року загрозу з боку Білорусі потрібно сприймати серйозно, але без паніки. Ризик провокацій, ударів і спроб відволікання українських сил є значно реалістичнішим, ніж негайний масштабний похід на Київ. Водночас сам факт залежності Білорусі від Росії означає, що північний напрямок залишатиметься небезпечним доти, доки Москва має можливість використовувати білоруську територію у своїй війні проти України.