Українці в Польщі після зміни правил опинилися між законом, хворобою і відсутністю страхування
Після завершення дії спеціального закону про допомогу українським біженцям у Польщі частина воєнних мігрантів опинилася в ситуації, де легальне перебування збережене, але доступ до медицини став значно складнішим. Для більшості працездатних українців нова модель може виглядати зрозумілою людина працює, сплачує внески до системи соціального страхування і має доступ до медичних послуг. Але для літніх людей, тяжкохворих, осіб з інвалідністю та батьків, які доглядають дітей з інвалідністю, така логіка створила пастку.
Йдеться про тих, хто фізично не може працювати, не має можливості самостійно оплатити лікування і водночас не завжди потрапляє до категорій, які зберегли право на безоплатну допомогу. У таких випадках закон формально працює, але людина залишається без реального доступу до лікаря, ліків або операції. Історії, які розповідають громадські організації, показують, як саме виглядає ця прогалина. 74-річна Надія має рак після видалення щитовидної залози, але онколог відмовляється її приймати через відсутність медичного страхування. Самостійно оплатити приватний візит вона не може, а отримати статус особи з інвалідністю також не вдається. Лариса щодня потребує ліків, але залишилася без страхування і без зрозумілого способу його отримати. Ірина доглядає трьох дітей, двоє з яких мають інвалідність, а третя дитина проходить процедуру отримання цього статусу. Через зміни вона втрачає фінансову допомогу і не може залишатися в центрі колективного розміщення, бо формально не належить до визначених вразливих категорій. Саме тут проявляється головна слабкість нової системи. Вона побудована навколо праці як головної умови доступу до страхування. Для людей, які можуть працювати, це зрозуміло. Для тих, хто не може, така модель стає бар’єром.
«Закон побудований на одній логіці якщо працюєш маєш доступ до державної медицини та соціальних виплат на дітей. Якщо ні ні. Проблема в тому, що є люди, які фізично не можуть працювати».
З 5 березня у Польщі припинив діяти спеціальний закон про допомогу українським біженцям. Основні механізми тимчасового захисту перенесли до інших законів, зокрема до законодавства про надання захисту іноземцям. Формально українці зі статусом тимчасового захисту мають доступ до медичних послуг на умовах, подібних до тих, що діють для громадян Польщі. Але ключова умова наявність медичного страхування і сплата внесків до ZUS. Без страхування людина може розраховувати на безоплатну допомогу лише в окремих випадках коли є невідкладна загроза життю та здоров’ю, під час вагітності й післяпологового періоду, для дітей до 18 років, у разі профілактики та лікування інфекційних захворювань. Окремі винятки передбачені для поранених унаслідок бойових дій, жертв тортур чи насильства, а також тих, хто проживає в центрах колективного розміщення. На папері ця система має винятки. На практиці виникає інша проблема медичні заклади не завжди однаково трактують правила. Через відсутність чітких інструкцій люди можуть отримувати відмови навіть тоді, коли їхній стан потребує термінового втручання.
«До нас надходять повідомлення від людей, які формально мають право на допомогу, але отримують відмову. Немає єдиних інструкцій для медичних закладів кожна лікарня вирішує по-своєму».
Один із найгостріших прикладів жінка, яка звернулася до відділення швидкої допомоги після кількох днів перебування в Польщі. Через відсутність медичного страхування їй відмовляли кілька годин. В одній із лікарень вимагали 1000 злотих лише за реєстрацію виклику. Зрештою в неї виявили розрив яєчника, жінку прооперували, і вона вижила. Але час, втрачений на відмови, створював пряму загрозу для її здоров’я. Це показує, що проблема не обмежується адміністративними формальностями. Коли лікарня не розуміє або по-різному трактує право людини на допомогу, ризик переходить із юридичної площини в медичну. Для онкохворого, людини на діалізі або пацієнта із запланованою операцією навіть кілька тижнів невизначеності можуть мати тяжкі наслідки. Громадські організації наголошують українці в Польщі не були лише отримувачами допомоги. За даними, які наводить Польський міграційний форум, у 2024 році 69% українських біженців працювали в Польщі. Вони забезпечили 2,7% ВВП країни. Торік українці сплатили до польського бюджету понад 4,1 мільярда злотих податків, тоді як витрати на лікування всіх українців становили 2,57 мільярда злотих.
«Тобто система охорони здоров’я заробила на українцях більше, ніж витратила.Тепер закон, який зробив таку інтеграцію можливою, згорнуто. І ті, хто не може працювати люди похилого віку, хворі, ті, хто доглядає дітей з інвалідністю, опинилися без підтримки. Не тому, що зловживали системою. А тому, що система більше не передбачає для них місця».
Цей аргумент важливий, бо він змінює фокус розмови. Йдеться не про людей, які не хотіли інтегруватися чи не брали участі в польській економіці. Більшість українців працює, платить податки й підтримує польський бюджет. Але після зміни правил за межами системи залишилися ті, хто не може довести свою «корисність» через роботу, бо хворіє, старіє або доглядає дітей.
Оксана Пестрикова з Центру підтримки «Українського дому у Варшаві» пояснює, що звернення щодо втрати доступу до медицини почали з’являтися ще до повного запуску нових правил. Медичні установи інформували пацієнтів, що лікування може бути припинене або не розпочнеться, якщо людина втратила право на страхування. Особливо це торкнулося пацієнтів, які потребують діалізу, онкологічних операцій або тривалого лікування.
«Наприклад, в деяких ситуаціях особа може зареєструватися в управлінні праці (центрі зайнятості). І тоді вона має доступ до страхування, поки перебуває в статусі безробітної. Але більшість пенсіонерів, більшість осіб з інвалідністю не можуть зареєструватися там, бо очевидно, що вони не знайдуть роботу».
Тобто навіть доступний на перший погляд механізм часто не підходить саме тим, кому він найбільше потрібен. Пенсіонер або людина з інвалідністю не завжди може зареєструватися як безробітна, бо така реєстрація передбачає готовність працювати. А якщо людина не може працювати, вона знову випадає із системи.
Окремо складним залишається питання невідкладної допомоги. Формально вона гарантується. Але межа між критичною і некритичною ситуацією не завжди очевидна. Остаточне рішення часто залишається за лікарем або конкретним медзакладом. Саме тому одна людина може отримати допомогу, а інша відмову. Збір коштів, який організував Польський міграційний форум разом із партнерами, швидко показав, що суспільство готове підтримувати вразливих українців. Початковою метою були 100 тисяч злотих, але станом на 3 червня вдалося зібрати понад 1,8 мільйона. Це сильний сигнал солідарності, але він не розв’язує системну проблему.
Благодійність може оплатити окрему операцію, кілька візитів до лікаря або термінові ліки. Але вона не може замінити державну систему медичного захисту для людей, які потребують постійного лікування. Громадські організації прямо кажуть ці гроші потрібні для найгостріших випадків, але вони не мають ставати заміною політичного рішення. Польський міграційний форум разом з іншими організаціями вже звертався до міністерств, омбудсманів, прем’єр-міністра Дональда Туска та профільних відомств. У листах ішлося про конкретних людей, яким загрожує втрата лікування або житла. Однак наразі немає підтвердження, що законодавчі зміни, які можуть повністю закрити цю прогалину, вже підготовлені. Один із можливих механізмів страхування українців із тимчасовим захистом через переведення української пенсії до Польщі. Але він також має серйозні проблеми. Людина повинна звернутися до польської установи соціального страхування із заявою про отримання української пенсії на польський рахунок у євро. Потім заяву має розглянути Пенсійний фонд України. Увесь цей процес може тривати довго. На час оформлення виплата пенсії припиняється, а доступу до медичних послуг людина все одно не має. Для літньої або хворої людини це може бути надто важким періодом. Посол України в Польщі Василь Боднар визнає, що обсяг медичних послуг справді скоротився, хоча й наголошує: йдеться не про мільйони людей, а про сотні складних випадків.
«З 2022 року медичні послуги надавалися в широкому спектрі від базової медичної допомоги, яка необхідна, наприклад, під час виклику швидкої, лікування онкологічних захворювань, санаторного забезпечення та багатьох інших послуг, які і в Україні є платними. Звичайно, зараз відбулося певне звуження послуг. Але йдеться про сотні ситуацій, коли людям перестали оплачувати перебування в лікарні чи лікування певних захворювань. Це не тисячі, не мільйони».
Ця оцінка важлива, бо вона ставить проблему в точні рамки. Польща не закрила двері для всіх українців. Майже мільйон громадян України і далі мають статус тимчасового захисту. Але навіть кілька сотень випадків можуть бути критичними, якщо йдеться про онкологію, діаліз, тяжкі хвороби або людей, які не мають сімейної підтримки. Боднар також зазначає, що посольство комунікує з польськими відомствами, а головним пріоритетом є безперервний доступ до необхідних послуг і соціальних гарантій для найбільш вразливих громадян України. Але поки тривають внутрішні дискусії щодо імплементації законодавства, саме вразливі люди опиняються в перехідній зоні: старі правила вже не діють, а нові не дають їм достатнього захисту. Додатковим ризиком є актуалізація даних у реєстрі PESEL. До 31 серпня 2026 року українці зі статусом тимчасового захисту мають оновити дані, якщо номер PESEL UKR був отриманий за документом, який уже не чинний, без закордонного паспорта, на підставі свідоцтва про народження або якщо після отримання PESEL людина змінила документ чи персональні дані. Це також стосується дітей. Формально це звичайна адміністративна процедура. Але для літніх, хворих або людей, які погано орієнтуються в польській бюрократії, вона може стати ще одним бар’єром. Невідповідність даних у реєстрі чинним документам може призвести до втрати підтвердження статусу UKR, а отже вплинути на права, пов’язані з тимчасовим захистом.
Польща перейшла від надзвичайної моделі підтримки українців до більш стандартної системи для іноземців, але не створила достатньо міцного запобіжника для тих, хто не може працювати. Для держави це може виглядати як технічна зміна правил. Для онкохворої людини, пенсіонера без страхування або матері дітей з інвалідністю це може означати втрату лікування, житла або базової безпеки. Проблема не в тому, що більшість українців не інтегрувалася. Навпаки, значна частина працює, платить податки й підтримує польську економіку. Проблема в тому, що система після зміни правил найсильніше вдарила не по більшості, а по найслабших. Саме вони не мають ресурсу обійти бюрократію, оплатити приватне лікування або швидко знайти нове джерело страхування. Тому вирішення не може зводитися лише до зборів коштів. Потрібен зрозумілий державний механізм для тих українців із тимчасовим захистом, які не можуть працювати через вік, хворобу, інвалідність або догляд за дітьми з інвалідністю. Без такого механізму навіть невелика кількість випадків залишатиметься дуже болючою. Бо за кожним із них стоїть не статистика, а людина, якій потрібен лікар не колись, а зараз.
About the Author
Читати також:
Скільки насправді дають українці економіці Польщі: податки, ВВП та бізнес 
Українці та економіка Польщі: реальний вплив міграції, бізнесу й ринку праці 
Тимчасовий захист українців у ЄС у 2026 році нові правила і нові вимоги 
Вето замість підтримки: як президент Польщі змінює правила для українських біженців
