Розширення ЄС повертається у велику політику, чому для України це шанс і ризик одночасно
У Брюсселі тема розширення Європейського Союзу знову стала однією з головних. Ще кілька років тому вона цікавила переважно окремих дипломатів, чиновників Єврокомісії та країни, які традиційно підтримували східний напрямок ЄС. Тепер ситуація змінилася.
Україна та Молдова мають перейти до переговорів про вступ. Чорногорія прагне завершити свої переговори вже цього року. Ісландія у серпні планує провести референдум щодо відновлення переговорного процесу. Західні Балкани також залишаються в черзі на членство. Тобто ЄС знову опинився перед питанням, яке довго відкладав як розширюватися, не зламавши власну систему зсередини. Час для дій розібрався, що нинішня дискусія в Брюсселі не зводиться лише до того, коли Україна чи Молдова стануть членами ЄС. Йдеться про значно ширше питання чи готовий сам Євросоюз до нового великого розширення і чи не спробує він замінити повне членство проміжними форматами.
Франція і Німеччина шукають нову формулу
Франція та Німеччина підготували спільний документ під назвою «Новий імпульс для розширення». У ньому йдеться про необхідність «завершити формування Союзу як справді Європейського Союзу». Це важливе формулювання, бо воно визнає нинішній ЄС ще не охоплює всю політичну Європу, яку хоче бачити частина європейських столиць. У документі пропонується зробити процес вступу більш динамічним і практичним. Ідея полягає в тому, щоб країни-кандидати не просто роками чекали завершення переговорів, а поступово входили в окремі механізми ЄС ще до повного членства. Це називають поступовою інтеграцією. На перший погляд, підхід виглядає логічним. Якщо країна проводить реформи, наближається до стандартів ЄС і виконує вимоги, вона може отримувати конкретні переваги ще до офіційного вступу. Не колись у далекому майбутньому, а вже в процесі.
Що означає поступова інтеграція
Поступова інтеграція не є абсолютно новою ідеєю. Країни-кандидати вже зараз можуть брати участь в окремих європейських програмах і механізмах. Це може бути доступ до ринку, участь у програмі Erasmus, підключення до безроумінгової зони, приєднання до SEPA, тобто Єдиної зони платежів у євро. Для громадян це може мати дуже практичне значення. Йдеться не про абстрактну дипломатію, а про навчання, бізнес, перекази, зв’язок, мобільність, адміністративні процедури, доступ до європейських правил і стандартів. У такому вигляді поступова інтеграція може бути корисною. Вона дозволяє країні не стояти біля дверей ЄС десятиліттями, а поступово входити в окремі частини європейської системи. Це може дати кандидатам більше відчутних результатів і зменшити розчарування суспільств, які чекають на вступ роками. Але саме тут починається головний ризик.
Ризик «кімнати очікування»
Найбільший страх країн-кандидатів полягає в тому, що поступова інтеграція може стати не дорогою до членства, а зручнішою формою відкладання цього членства. Один із чиновників країни-кандидата назвав це «комфортнішою кімнатою очікування». Це дуже точне формулювання. Країна може отримати частину переваг, доступ до окремих програм, можливість бути присутньою на зустрічах, брати участь у дискусіях, але не мати головного повного права голосу, місця за столом рішень і статусу повноправного члена ЄС. Саме тому у франко-німецькому документі окремо наголошується, що повне членство залишається кінцевою метою.
«Повноправне членство в ЄС залишається незмінним, наш намір полягає не в тому, щоб замінити ним повне членство чи затягнути шлях до нього, а навпаки ми хочемо створити стимули, які сприятимуть швидшому просуванню цим шляхом».
Це заспокійлива фраза для кандидатів. Але сама потреба її прописувати показує: побоювання справді існують.
Чому ЄС не хоче поспішати
Європейський Союз стоїть перед складним вибором. З одного боку, після повномасштабної війни Росії проти України розширення стало не просто бюрократичним процесом. Воно перетворилося на питання безпеки, політичної ваги Європи та її здатності відповідати на загрози. З іншого боку, швидке розширення означає великі витрати і складні внутрішні зміни. Нові члени потребуватимуть фінансування, доступу до фондів, участі в аграрній політиці, підтримки регіонів, представництва в інституціях. Це може змінити баланс сил усередині ЄС. Країни-донори не дуже хочуть різкого збільшення внесків до спільного бюджету. А сам Євросоюз має домовитися про внутрішні реформи, що традиційно дається дуже важко. Тому Брюссель шукає проміжну формулу дати кандидатам більше, ніж просто обіцянку, але поки не давати повне членство.
Україна в особливій категорії
Цікаво, що новий спільний франко-німецький документ прямо адресований Молдові та п’яти країнам Західних Балкан: Албанії, Боснії і Герцеговині, Косову, Північній Македонії та Сербії. Чорногорія, ймовірно, не потрапила до цього переліку, бо її вступ розглядається як більш близький. Україна в документі не згадується. Це показово. Раніше Німеччина пропонувала для України окрему модель «асоційованого членства» на період очікування повного вступу. За такою ідеєю Київ міг би отримати присутність в інституціях ЄС асоційованих комісарів без портфеля, асоційованих членів Європарламенту, участь у засіданнях рад без права голосу. Для Молдови та балканських країн нинішня франко-німецька пропозиція виглядає стриманішою. Вона передбачає спільні зустрічі Єврокомісії та членів Європарламенту з представниками країн-кандидатів двічі на рік, частіші парламентські комітети, участь у неформальних самітах і засіданнях рад як спостерігачів без права голосу. Тобто Україна може розглядатися окремо через масштаб країни, війну, економічну вагу, питання безпеки та політичну чутливість вступу.
Що це означає для Києва
Для України є дві новини добра і складна. Добра полягає в тому, що процес розширення ЄС справді ожив. Україна вже не перебуває в ситуації, коли перспектива членства виглядає лише символічною. Переговори про вступ, участь у майбутніх форматах інтеграції, можливість глибшого залучення до європейських механізмів усе це створює для Києва додатковий простір. Складна новина полягає в тому, що швидкого повного членства, найімовірніше, не буде. Навіть якщо переговори почнуться, це ще не означає швидкого вступу. Більшість брюссельських чиновників неофіційно визнають, що нове велике розширення навряд чи відбудеться раніше другої половини 2030-х років. Угорський політик Петер Мадяр також припустив, що шлях України до членства може тривати 10-15 років. Для Києва це болюча оцінка, бо Україна розраховує на прискорений шлях. Але для багатьох у ЄС саме такі строки виглядають реалістичними.
Чому проміжний статус може бути і шансом, і пасткою
Якщо поступова інтеграція працюватиме чесно, вона може стати для України корисною. Київ зможе раніше входити в окремі політики ЄС, отримувати практичні переваги, посилювати економічну інтеграцію, брати участь у дискусіях і поступово адаптувати державну систему до європейських правил. Це може допомогти українському бізнесу, студентам, громадянам, державним інституціям. Проміжні етапи можуть зробити шлях до ЄС менш порожнім і більш відчутним для людей. Але якщо поступова інтеграція стане заміною повного членства, тоді це буде інша історія. Україна може опинитися в ситуації, коли їй дають доступ до частини можливостей, але не допускають до ухвалення рішень. Тоді виникне ризик «членства другого сорту» багато обов’язків, багато реформ, частина переваг, але без повної політичної рівності. Саме тому для Києва важливо, щоб будь-яка проміжна модель була чітко прив’язана до фінальної мети повноправного вступу.
ЄС також має змінитися
Розширення це не лише домашнє завдання для України, Молдови чи Балкан. Це також домашнє завдання для самого Європейського Союзу. ЄС має вирішити, як працюватиме з більшою кількістю членів, як ухвалюватиме рішення, як фінансуватиме нових учасників, як зміниться аграрна політика, бюджет, право голосу, представництво в інституціях. Без цих змін нове розширення може стати надто важким для самого блоку. Тому Брюссель і шукає обережні формули. Він хоче зберегти політичний сигнал для кандидатів, але не готовий одразу брати на себе всі наслідки нового великого розширення.
Нинішня дискусія про розширення ЄС показує, що двері для України та інших кандидатів не зачинені. Навпаки, тема знову стала живою і політично важливою. Але ці двері не відчиняться швидко й автоматично. Франко-німецька ідея поступової інтеграції може стати корисним інструментом, якщо вона справді прискорить шлях до членства. Вона може дати країнам-кандидатам більше практичних можливостей уже зараз. Але вона також може перетворитися на довгу зону очікування, якщо ЄС не буде готовий назвати чіткий політичний фінал. Для України головне не відмовлятися від проміжних можливостей, але й не дозволити, щоб вони стали заміною повного членства. Поступова інтеграція має бути сходами до ЄС, а не м’якою формою відкладання вступу на невизначений час.
About the Author
Читати також:
Україна повертається до кредитів: що означає зростання попиту і чого чекати далі 
США збільшують гуманітарне фінансування через ООН, що це означає для України 
Транспортний безвіз продовжено до 2025 року: що це означає для України та як вплине на економіку 
«Мир за будь-яку ціну це не мир»: чому Бріджит Брінк пішла у відставку і що це означає для України
