Кредит ЄС на 90 млрд євро для України заблокований, а Британію хочуть залучити до закупівлі зброї
Європейський Союз і Велика Британія ведуть переговори щодо можливості закупівлі для України британської зброї коштом кредиту на €90 млрд, і сам факт таких консультацій уже багато про що говорить. Формально йдеться про оборонне фінансування, механізми закупівель і доступ до зброї. Але якщо подивитися уважніше, стає очевидно ця історія давно вийшла за межі суто військової підтримки. Вона перетворилася на тест для європейської єдності, на показник того, наскільки ЄС здатен виконувати вже погоджені рішення, і на приклад того, як одна держава може загальмувати допомогу країні, що воює.
Час для дій розібрався, що навколо кредиту на €90 млрд сформувалася складна конструкція, де переплелися інтереси України, внутрішні суперечки в Євросоюзі, відносини з Британією та окрема позиція Угорщини, яка фактично заблокувала рух коштів. І саме через це дискусія про участь Лондона в закупівлях зброї виглядає не просто технічним обговоренням, а спробою знайти обхідний або принаймні гнучкіший шлях у ситуації, де формально узгоджений механізм досі не працює. Політично в Європі цей кредит погодили ще у грудні 2025 року. Його обсяг €90 млрд на 2026 і 2027 роки. Наприкінці лютого 2026 року президентка Європейського парламенту Роберта Мецола підписала документ про його виділення. За задумом, ці кошти мають покрити приблизно дві третини потреб України у фінансуванні до кінця 2027 року. Йдеться не лише про оборону. Передбачалося, що гроші підуть на підтримку основних державних служб, збереження оборони України, захист спільної безпеки та свободи України і ЄС, досягнення тривалого миру та закріплення майбутнього України в Європі.
На папері це виглядає як масштабне і стратегічне рішення. У реальності кошти досі не виділені. Причина проста і водночас показова для запуску механізму потрібне схвалення всіх держав ЄС, а Угорщина це рішення блокує. Тобто проблема полягає не в нестачі політичних заяв, не в браку розуміння потреб України і не в технічній неспроможності ЄС створити інструмент підтримки. Проблема в тому, що європейська система ухвалення рішень у критичному питанні залишається вразливою до блокування з боку однієї країни. Саме тому особливо важливими виглядають нинішні переговори між ЄС і Великою Британією. Вони стосуються можливості закупівлі Україною британської зброї коштом цього кредиту. Для Лондона це питання не лише про допомогу Києву, а й про участь у ширшій європейській оборонній архітектурі. Раніше ЄС і Британія не змогли домовитися щодо участі Лондона в європейському оборонному фонді на €150 млрд через суперечки навколо плати за доступ. Тепер нові консультації частково сприймаються як спроба зняти ці розбіжності або хоча б пом’якшити їх у практичній площині.
Представник Європейської комісії Томас Реньє заявив, що сторони ведуть конструктивні дискусії щодо повної участі Британії у закупівлях у межах кредиту. Це важливе формулювання. Воно означає, що Брюссель не відкидає варіант, за якого британський оборонний сектор може стати повноцінною частиною схеми постачання зброї для України. Для самої України це теж принципово. Чим ширше коло постачальників, тим більша гнучкість у виборі озброєння і тим менша залежність від внутрішніх бюрократичних чи політичних бар’єрів у межах одного блоку. Втім нинішні правила кредиту встановлюють обмеження. Україна може купувати зброю поза межами ЄС лише в тому випадку, якщо потрібного озброєння немає в країнах союзу або якщо ситуація є нагальною. Це робить дискусію навколо британської участі особливо чутливою. Фактично йдеться про те, чи готовий Євросоюз розширити практичне тлумачення власного механізму і визнати, що в умовах війни швидкість, доступність та номенклатура зброї можуть бути не менш важливими, ніж географія виробника.
Через блокування з боку Угорщини виглядає ще більш різким. Офіційний Будапешт прямо пов’язав своє рішення з питанням транзиту нафти до Угорщини через нафтопровід «Дружба». 20 лютого міністр закордонних справ Угорщини Петер Сіярто заявив, що його країна блокуватиме виділення Україні кредиту доти, доки не буде відновлено транзит нафти. Ця заява пролунала після російського обстрілу нафтопроводу «Дружба» у Бродах на Львівщині 27 січня 2026 року. Українська сторона назвала звинувачення нелогічними. Це один із найважливіших моментів у всій історії. Фінансова підтримка України, яка має стосуватися оборони, державної стійкості й безпеки Європи, виявилася прив’язаною до енергетичного питання, яке виникло після російського удару по інфраструктурі на території України. Саме тому ця ситуація виглядає не як стандартна суперечка про технічні деталі, а як політичний тиск, у якому гуманітарні, військові й безпекові потреби України відсовуються на другий план. Ще виразніше це стало видно 3 березня 2026 року, коли Віктор Орбан звернувся листом до президентки Єврокомісії Урсули фон дер Ляєн. У ньому він стверджував, що небажання України знову відкрити трубопровід «Дружба» зумовлене політичними причинами і навіть пов’язане з наміром втрутитися у виборчу кампанію в Угорщині. Таке формулювання переводить конфлікт ще в іншу площину з економічної чи інфраструктурної в сферу прямої політичної конфронтації. У такому вигляді історія з кредитом стає не просто дискусією про гроші, а частиною більш широкого протистояння між Будапештом і Києвом.
Реакція Євросоюзу на це показує, що в Брюсселі розуміють ризики. Там обговорювали можливість надати Україні фінансову допомогу для ремонту об’єктів нафтопроводу. Це виглядає як спроба зняти хоча б формальний привід для блокування. Але навіть така готовність шукати компроміс не змінила головного рішення все одно залишається заблокованим. Усе це створює складну картину. З одного боку, ЄС уже погодив великий інструмент підтримки і публічно демонструє політичну волю допомагати Україні. З іншого механізм не працює через внутрішній спротив однієї держави. Саме тому переговори з Великою Британією виглядають як частина ширшої спроби адаптуватися до нової реальності. Якщо всередині ЄС виникають постійні затримки, Брюссель змушений шукати способи, які дозволять не втратити темп військової підтримки. Те, що нині обговорюється участь Британії у закупівлях зброї саме в межах цього кредиту, показує ще одну річ. Європейська безпека дедалі менше вміщується в жорсткі кордони самого Євросоюзу. Лондон після Brexit не є членом ЄС, але лишається одним із ключових партнерів у сфері оборони. І якщо європейський механізм підтримки України починає шукати точку опори в британському оборонному секторі, це означає, що практичні потреби війни змушують сторони будувати нові формати співпраці швидше, ніж політики встигають завершити старі суперечки.
Водночас у Брюсселі, схоже, не відкидають і варіант, що ситуація може змінитися після парламентських виборів в Угорщині, які мають відбутися 12 квітня. Європейські посадовці не виключають, що в разі перемоги Орбана його політика може стати м’якшою, і кредит для України буде розблокований. Сам факт такого очікування показує, що частина європейської стратегії зараз побудована не на швидкому рішенні, а на розрахунку на політичний момент. Але для України така логіка є проблемною. Війна не ставиться на паузу до завершення виборчих циклів у країнах Євросоюзу. Потреби в обороні, фінансуванні держави і підтримці базових функцій не зменшуються через те, що одна столиця використовує право блокування для тиску в іншому питанні. Саме тому затримка з виділенням €90 млрд має значення не лише як епізод європейської бюрократії. Вона показує, наскільки вразливими можуть бути навіть великі й політично підтримані рішення, якщо всередині союзу відсутня спільна дисципліна в питаннях безпеки.
Зараз історія з кредитом перебуває в точці, де вирішується більше, ніж просто доля окремого пакета допомоги. Вирішується, чи здатен Євросоюз діяти як стратегічний гравець, коли потрібно не лише домовитися, а й довести рішення до реального фінансування. Вирішується також, чи може Велика Британія стати частиною цієї оборонної конструкції на практичному рівні. І нарешті вирішується, наскільки довго одна держава зможе тримати в заручниках рішення, яке в Європі вже назвали необхідним. Кредит на €90 млрд для України завис не через нестачу ресурсів і не через відсутність політичних декларацій. Він завис через внутрішній конфлікт інтересів усередині ЄС. Переговори з Британією в цій ситуації стають не просто технічним обговоренням закупівель, а одним із небагатьох способів зберегти гнучкість і не допустити, щоб формально погоджена підтримка перетворилася на чергову обіцянку без реального наповнення.
About the Author
