Саміт Трампа і Сі в Пекіні, Іран змінив порядок денний між США та Китаєм
Дводенний саміт Дональда Трампа і Сі Цзіньпіна в Пекіні показав, що відносини США та Китаю входять у нову фазу обережної взаємодії. Вони залишаються суперниками, мають глибокі розбіжності у торгівлі, технологіях, питанні Тайваню та військового впливу в Азії, але війна в Ірані змусила обидві сторони говорити не лише про конкуренцію, а й про ризики, які можуть ударити по всій світовій економіці.
Час для дій проаналізував, чому саме іранське питання стало центральним для зустрічі, яку спочатку очікували переважно як торговельну. Перший візит Трампа до Китаю з 2017 року мав бути зосереджений на тарифах, технологічних обмеженнях, доступі американських товарів на китайський ринок і загальній економічній напрузі між двома державами. Однак майже повне закриття Ормузької протоки змінило порядок розмови. Ормузька протока один із найважливіших морських шляхів для світової нафтової торгівлі. Через неї зазвичай проходить приблизно п’ята частина глобальних поставок нафти. Тому її блокування або навіть тривала нестабільність навколо неї одразу створює загрозу для цін на енергоносії, постачання, виробництва і політичної стабільності далеко за межами Близького Сходу. Для Вашингтона головні цілі виглядають зрозуміло не допустити появи ядерної зброї в Ірану, зберегти відкритими морські шляхи та не дати війні перерости у ширшу кризу. Сам Трамп у Пекіні заявив:
«Ми обговорювали Іран. Ми маємо дуже схожі думки щодо того, як ми хочемо, щоб це закінчилося».
Окремо він додав:
«Ми не хочемо, щоб у них була ядерна зброя. Ми хочемо, щоб протоку відкрили».
Ці заяви важливі не лише через сам зміст, а й через місце, де вони прозвучали. Американський президент говорив про Іран поруч із китайським лідером, показуючи, що навіть у відносинах двох конкурентів можуть з’являтися питання, де повне ігнорування позиції іншої сторони стає невигідним.
Для Китаю ситуація не менш складна. Пекін традиційно виступає проти військової ескалації, але водночас має власні економічні інтереси в Ірані. Китай залишається найбільшим споживачем іранської нафти, тому нестабільність у регіоні безпосередньо зачіпає його енергетичну безпеку. Пекіну невигідна затяжна війна, яка може зірвати постачання, підштовхнути ціни на нафту вгору і погіршити становище китайської економіки, що вже демонструє ознаки сповільнення. Саме тому китайська сторона підтримала формулювання про необхідність збереження відкритих судноплавних шляхів і недопущення ядерної зброї в Ірану. Однак така позиція поки що не означає готовності Пекіна до жорсткого тиску на Тегеран. Це радше обережна дипломатична лінія Китай демонструє відповідальність, але не бере на себе зобов’язань, які могли б обмежити його власні важелі впливу. Трамп також заявив, що Сі Цзіньпін запропонував допомогти в укладенні угоди з Тегераном і пообіцяв не постачати Ірану військову техніку. Водночас американська адміністрація намагалася не створювати враження, що Вашингтон залежить від підтримки Пекіна. Держсекретар Марко Рубіо сформулював це різко:
«Він ні про що його не просив. Нам не потрібна їхня допомога».
Ця фраза добре показує баланс, який намагалися втримати США. З одного боку, Вашингтону вигідно, щоб Китай використав свій економічний вплив на Іран. З іншого Трамп не може дозволити, щоб його дипломатія виглядала як прохання до головного стратегічного конкурента.
Торговельна частина саміту не зникла, але відійшла на другий план. Сторони обговорювали закупівлю Китаєм американської сільськогосподарської продукції на десятки мільярдів доларів щороку протягом наступних трьох років. Також ішлося про замовлення 200 літаків Boeing, поновлення експортних ліцензій для сотень американських виробників яловичини та створення Торговельної ради для товарів, які не належать до чутливих категорій. Для Трампа ці домовленості можуть стати аргументом усередині США. Вони дають змогу говорити про конкретні економічні результати продаж літаків, доступ аграрної продукції, повернення американських компаній до китайського ринку. Для Сі ці угоди також корисні, бо дозволяють показати керованість відносин із Вашингтоном і знизити ризик нової торговельної ескалації. Але глибші суперечки залишилися майже без розв’язання. Тайвань і далі є однією з найнебезпечніших точок у відносинах США та Китаю. Сі попередив Трампа, що неправильне поводження з цим питанням може призвести до зіткнень і навіть конфліктів. Пекін продовжує вимагати, щоб Вашингтон обмежив продаж зброї Тайваню і зменшив політичну підтримку острова. Не менш складними залишаються питання експортного контролю, штучного інтелекту, рідкісноземельних ресурсів і військової присутності в Азії. Саміт дав сигнал про бажання знизити напругу, але не змінив природи американо-китайського суперництва. Обидві сторони хочуть мати керовані відносини, але жодна не готова поступатися ключовими важелями. Показова і риторика навколо особистих відносин двох лідерів. Трамп назвав Сі «другом», а китайський лідер говорив про необхідність конструктивних і стабільних стратегічних відносин. Такі слова створюють атмосферу контрольованості, але не прибирають недовіру. Вони радше допомагають утримати дипломатичний канал відкритим у момент, коли одночасно накопичуються кілька небезпечних криз.
Головний підсумок саміту в Пекіні полягає в тому, що США і Китай не стали ближчими союзниками, але показали готовність говорити там, де їхні інтереси тимчасово збігаються. Іран став перевіркою цієї здатності. Вашингтон хоче зупинити ядерні ризики й відновити стабільність у Ормузькій протоці. Пекін хоче уникнути енергетичного удару та зберегти простір для власної дипломатії. Обидві сторони мають причини не допустити великої кризи, але кожна діє з власного розрахунку. Саміт не дав прориву. Він дав паузу, керовану мову і кілька помірних домовленостей, які можна подати як результат. Та справжнє випробування почнеться не після банкетів і заяв, а тоді, коли стане зрозуміло, чи готовий Китай реально впливати на Іран, чи США зможуть перетворити дипломатичні формули на практичні рішення, а війна не зруйнує тонку рівновагу між суперництвом і вимушеною координацією.
About the Author
Читати також:
Саміт США і Китаю в Пекіні, про що домовляються Трамп і Сі та чи вплине це на Україну 
Як Ілон Маск впливає на американський політичний і технологічний порядок денний 
Силовий курс Трампа щодо Ірану, що стоїть за ударами 
Ліквідації на крипторинку: як торговельна війна США і Китаю спровокувала рекордні збитки для біткоїна
