Україна і Польща знову зіткнулися через історію, чому скандал навколо УПА став політичним ризиком для Києва
Новий конфлікт між Україною та Польщею виник не через поточну військову чи економічну політику, а через історичну пам’ять одну з найболючіших тем у відносинах Києва і Варшави. Причиною стала почесна назва Окремого центру спеціальних операцій «Північ» – «імені Героїв УПА». Для української сторони такий крок вписується у власну логіку вшанування сил, які асоціюються з боротьбою за державність і спротивом Москві. Для значної частини польського суспільства це рішення сприймається інакше як офіційне піднесення сили, яку у Варшаві пов’язують із Волинською трагедією. Саме ця різниця у сприйнятті робить ситуацію настільки гострою. Один і той самий символ у двох країнах викликає різні історичні асоціації. В Україні УПА після 2014 року, а особливо після 2022-го, дедалі частіше сприймається через призму антирадянської та антиросійської боротьби. Для багатьох українців це образ опору імперській політиці Москви, символ прагнення до власної держави та історичного спротиву поневоленню.
У Польщі ж УПА майже неможливо відокремити від Волині 1943-1944 років. Для польської колективної пам’яті це не абстрактна сторінка історії, а травма, пов’язана з масовими вбивствами цивільного населення. Варшава офіційно вважає Волинську трагедію геноцидом польського народу. Тому будь-яке державне вшанування УПА з боку України автоматично викликає в Польщі не академічну дискусію, а політичну і суспільну реакцію. Тут важливо розуміти, що йдеться не лише про істориків або дипломатів. Історична пам’ять у Польщі давно є частиною внутрішньої політики. Питання Волині, УПА, поховань, ексгумацій і вшанування жертв часто виходять далеко за межі фахової розмови. Вони стають інструментом мобілізації виборців, способом тиску на політичних опонентів і тестом на «правильну» національну позицію. Саме тому нинішній скандал швидко вийшов за межі дипломатичного протесту. Міністерство закордонних справ Польщі викликало українського посла і висловило протест проти указу. Але далі тему підхопили польські політики, для яких українське питання дедалі частіше стає частиною внутрішньої боротьби. Особливо гостро це виглядає через поділ влади у Польщі між урядом Дональда Туска і президентом Каролем Навроцьким.
Туск представляє більш прагматичну і проєвропейську лінію. Його уряд зацікавлений у нормальних відносинах з Україною, у збереженні союзницької координації та в тому, щоб історичні суперечки не зруйнували співпрацю під час війни. Навроцький, навпаки, спирається на правоконсервативний електорат, для якого історичні питання мають високу політичну ціну. У такій ситуації тема УПА стала зручним інструментом атаки. Вимога позбавити Володимира Зеленського ордена Білого Орла виглядає не лише як реакція на указ. Це також політична пастка. Якщо Туск підтримає таке рішення, він завдасть удару по відносинах із Києвом у момент, коли Україна воює проти Росії. Якщо не підтримає його можна звинувачувати у байдужості до польських жертв. Україна в цій ситуації стає не лише стороною історичної суперечки, а й елементом польської передвиборчої боротьби.
Для Києва це особливо небезпечно, бо Польща є не просто сусідом. Вона була одним із ключових тилових партнерів України після початку повномасштабного вторгнення: через польську територію проходила значна частина допомоги, Польща прийняла мільйони українців, підтримувала Київ на європейському напрямку. Але саме тому будь-яке охолодження у відносинах має ширші наслідки, ніж звичайний дипломатичний конфлікт. Найсерйозніший ризик перетворення історичних суперечок на інструмент блокування української євроінтеграції. Польща як держава-член ЄС має політичну вагу і може впливати на темп просування України до Євросоюзу. Якщо у Варшаві посиляться сили, які захочуть прив’язати історичні питання до переговорів про вступ, це створить для Києва довготривалу проблему. Не обов’язково у формі повного блокування. Достатньо затягування процедур, висування додаткових вимог або постійного політичного тиску.
Поки уряд Туска зберігає прагматичнішу позицію, цей ризик виглядає обмеженим. Але ситуація може змінитися, якщо польська внутрішня політика піде в бік жорсткішої антиукраїнської риторики. Особливо перед парламентськими виборами 2027 року, коли конкуренція між політичними таборами може зробити українське питання зручним майданчиком для демонстрації жорсткості. Проблема ускладнюється ще й тим, що історія не є єдиною лінією напруги між Україною та Польщею. Між країнами існує економічна конкуренція, передусім в аграрній сфері. Польські фермери вже неодноразово виступали проти української продукції, а питання українського зерна перетворювалося на політичний подразник. Якщо історичні претензії накладаються на економічні конфлікти, виникає значно ширший набір претензій: пам’ять, ринок, транспорт, конкуренція, ЄС, кордон і вибори.
У такій ситуації будь-яке необережне рішення може використовуватися як доказ того, що Україна нібито не враховує польську чутливість. Водночас для України також є межа, за яку вона не може відступати. Держава не може будувати власну історичну політику виключно під реакцію сусідів. Українська пам’ять про визвольні рухи, боротьбу проти СРСР і спротив Москві має власну логіку. Але дипломатія вимагає розуміти, як ці символи читаються в інших країнах, особливо в тих, від підтримки яких залежить європейський шлях України. Це не означає, що Україна має відмовитися від власної історичної політики. Але це означає, що складні символи потребують точного пояснення, послідовної роботи з партнерами та обережності у формулюваннях. Якщо Київ говорить про УПА лише як про символ боротьби проти Москви, Варшава все одно чує Волинь. Якщо Варшава говорить про УПА лише через Волинську трагедію, Київ бачить спробу заперечити український визвольний рух. У цьому й полягає головний вузол конфлікту.
Обидві сторони мають свої травми і свої аргументи. Польща пам’ятає вбитих цивільних і вимагає поваги до жертв. Україна пам’ятає століття бездержавності, радянські репресії, боротьбу проти Москви і власне право на національну пам’ять. Проблема починається тоді, коли кожна сторона бачить тільки свою частину історії, а політики використовують цю болючу тему для короткострокової вигоди. Для України нинішній скандал є попередженням. Навіть під час великої війни історичні питання не зникають. Вони можуть повертатися у найгірший момент коли країні потрібна підтримка союзників, європейська єдність і стабільні відносини з сусідами. І чим ближче Україна просуватиметься до ЄС, тим частіше окремі держави-члени можуть використовувати двосторонні проблеми як важіль впливу. Для Польщі цей скандал також є тестом. Варшава має право на власну пам’ять і на вимогу поваги до жертв. Але якщо історична травма перетворюється на механізм тиску проти України під час війни з Росією, це працює проти стратегічних інтересів самої Польщі. Слабша Україна означає сильнішу загрозу зі сходу. Розкол між Києвом і Варшавою вигідний не українцям і не полякам, а Москві, яка роками намагається бити саме по історичних ранах між двома народами.
Українсько-польське партнерство залишається важливим, але воно вже не може триматися лише на спільній загрозі з боку Росії. Йому потрібна зріла розмова про історію, без взаємного приниження, без політичних пасток і без спроб використати пам’ять як зброю. Україна має розуміти польську чутливість до теми УПА. Польща має розуміти, що для України пам’ять про боротьбу за державність не є нападом на польський народ. Якщо цього не буде, кожен новий символічний крок перетворюватиметься на кризу. А кожна така криза послаблюватиме довіру, яку обидві країни будували після 2022 року. У час, коли Україна воює за виживання, а Польща залишається одним із ключових сусідів на шляху до ЄС, це занадто висока ціна за політичне використання минулого.
About the Author
Читати також:
Волинське питання у 2025 році: як Польща та Україна шукають примирення через правду 
Трамп, Мерц і війська США у Німеччині, чому суперечка навколо Ірану стала питанням безпеки Європи 
Торговельна угода Україна-ЄС 2025: чому Польща, Угорщина та ще три країни виступили проти 
Україна передала США перелік зброї для купівлі: що це означає для відносин Києва і Вашингтона
