Вступ України до ЄС після відкриття першого кластера залежатиме від політичних рішень держав-членів
Україна та Молдова зробили важливий крок у переговорах про вступ до Європейського Союзу, відкривши перший переговорний кластер після тривалого блокування з боку Угорщини. Для Києва це політичний сигнал, якого чекали понад два роки процес, який довго залишався заручником рішень окремих держав-членів, нарешті зрушив із місця. Але цей прорив не означає, що шлях до членства тепер стане швидким і прямим. Навпаки, після відкриття першого кластера Україна входить у складніший етап, де технічна готовність уже не гарантує швидкого політичного рішення. У Європейській комісії вважають, що Україна та Молдова виконали умови для відкриття решти п’яти кластерів. Однак остаточне рішення залежить не лише від оцінок Брюсселя, а й від настроїв, інтересів і внутрішніх розрахунків держав-членів ЄС.
Час для дій розібрався, чому відкриття першого кластера є важливим проривом, але не знімає головних ризиків для України, чому ірландське головування може створити шанс для подальшого руху та чому проблема євроінтеграції України вже не зводиться лише до позиції Угорщини. З 1 липня Ірландія перебирає шестимісячне ротаційне головування в Раді ЄС. Для теми розширення це може бути сприятливий період. Ірландія має сильну символічну прив’язку до попереднього великого розширення Союзу саме під час її головування у 2004 році ЄС прийняв десять нових країн, серед них держави Центральної та Східної Європи, Кіпр і Мальту. Для самої Ірландії це досі позитивна історична асоціація, а підтримка подальшого розширення серед ірландців залишається помітною. У Брюсселі Ірландію сприймають як державу, яка може виконувати роль чесного посередника. Її уряд не має гострих двосторонніх суперечок із країнами-кандидатами й не був відомий блокуванням етапів розширення. Це важливо, бо процес вступу до ЄС часто залежить не тільки від реформ у країнах-кандидатах, а й від здатності головуючої держави організовувати переговори, знімати напруження між столицями та шукати компроміси. Проте ірландське головування є шансом, а не гарантією. Воно може допомогти тримати розширення в порядку денному, прискорювати технічну роботу й підштовхувати країни-члени до рішень. Але воно не може самостійно прибрати політичні заперечення, якщо вони існують у Будапешті, Варшаві, Братиславі чи інших столицях. Для України найближча мета відкриття решти переговорних кластерів. Європейська комісія вважає, що і Україна, і Молдова виконали необхідні умови. У Брюсселі сподіваються, що цей процес може продовжитися наприкінці червня або вже після переходу головування до Ірландії. Але сумніви щодо швидкості залишаються. І вони пов’язані не лише з Угорщиною.
Угорщина справді довго була найпомітнішою перешкодою для України. Відкриття першого переговорного кластера блокувалося майже два роки. Останнім часом Будапешт дещо пом’якшив позицію, однак це не означає повного розблокування процесу. Новий прем’єр-міністр Угорщини Петер Мадяр під час саміту ЄС вилучив із підсумкового комюніке слова про необхідність відкриття решти кластерів якомога швидше. Раніше він також заявляв, що не підтримує прискорене членство України та називав термін у 10-15 років. Це важливий сигнал. Будапешт може вже не блокувати кожен крок так жорстко, як раніше, але все ще намагається контролювати темп руху України до ЄС. Для Києва це означає, що навіть після першого прориву переговорний процес може рухатися повільніше, ніж очікується. Угорщина може бути не єдиною країною, якій вигідний повільніший темп. За спиною Будапешта можуть ховатися інші держави, які не хочуть відкрито гальмувати Україну, але й не поспішають підтримувати максимально швидку процедуру. Це особливо важливо, бо довгий час українська євроінтеграція в публічній площині часто виглядала як протистояння Києва та Будапешта. Тепер видно, що картина складніша.
Позиція Словаччини теж показує обережність. Роберт Фіцо назвав вступ України довгостроковим процесом. Це не обов’язково означає пряму блокаду, але демонструє, що частина сусідів України в ЄС не готова говорити про швидке членство. Для них вступ України не лише питання підтримки держави, яка воює. Це майбутня зміна балансу всередині Євросоюзу, економічної конкуренції, аграрної політики, транспортного ринку та фінансових потоків. Особливо складним може стати польський фактор. Польща залишається однією з ключових держав для українського європейського шляху. Вона географічно, економічно й політично пов’язана з Україною значно сильніше, ніж більшість інших членів ЄС. Саме тому її позиція може мати вирішальне значення для темпу переговорів.
Варшава, за наявними сигналами, не обов’язково виступає проти українського вступу. Але вона може не підтримувати одночасне відкриття всіх решти кластерів і розділів. Для польської сторони такий крок виглядав би як прискорена процедура, проти якої вона виступає. Натомість Польща схиляється до поступового підходу відкривати по кілька розділів за раз. Зараз Варшава була б готова підтримати відкриття шостого кластера, пов’язаного із зовнішньою політикою, але не всіх одразу. Це дуже показова позиція. Польща може підтримувати європейський шлях України, але водночас вимагати повільнішого та контрольованішого темпу. Для Києва це означає, що підтримка партнерів не завжди дорівнює підтримці швидкого вступу. Держава може бути політично прихильною до України, але все одно мати власні страхи, внутрішні обмеження й економічні інтереси.
У Брюсселі вже обговорюється варіант відкриття двох кластерів у липні та ще трьох восени. Такий сценарій дозволив би показати рух уперед, але без враження різкого прискорення. Це компромісний варіант між позицією Києва, який зацікавлений у швидкому відкритті переговорного поля, і державами-членами, які хочуть розтягнути процес і залишити за собою більше контролю. Такий самий підхід застосовувався б і до Молдови. Це важливо, бо щодо Кишинева немає суттєвих політичних застережень у столицях ЄС. Але Україну та Молдову наразі не розділяють у переговорному процесі. Для ЄС це може бути політично зручно, бо обидві країни рухаються в одному пакеті. Водночас для Молдови це створює ризик якщо суперечки довкола України гальмуватимуть процес, Кишинів також може рухатися повільніше. Для України головний виклик полягає в тому, що формальна готовність до переговорів не знімає політичних страхів у країнах ЄС. Єврокомісія може визнавати виконання умов, але рішення все одно ухвалюють держави-члени. А кожна з них дивиться на вступ України через власні інтереси. Ці інтереси не лише політичні. Вони також економічні. У попередні роки це вже було видно через протести фермерів у східних країнах ЄС проти імпорту української агропродукції. Для частини держав Україна це не лише майбутній союзник, а й великий конкурент у сільському господарстві. Українські виробники можуть змінити ситуацію на європейському аграрному ринку, вплинути на ціни, субсидії та розподіл підтримки в межах ЄС. Подібні побоювання існують і в транспортній сфері. Частина політиків і чиновників у сусідніх країнах говорить про конкуренцію з боку українських транспортних компаній. Для них вступ України означає не тільки геополітичне посилення ЄС, а й появу великого гравця, який може тиснути на місцеві ринки праці, логістики та перевезень.
Окремо лунають закиди щодо корупції в Україні. Для країн-членів це зручний і політично сильний аргумент, який може використовуватися як підстава для обережнішого темпу. Навіть якщо Україна виконує вимоги Єврокомісії, окремі столиці можуть наполягати на додатковій перевірці, довших етапах і повільнішому відкритті переговорних розділів. Історичні суперечки також можуть дедалі сильніше впливати на євроінтеграційну політику. У випадку Польщі це особливо помітно. Складна історія українсько-польських відносин, питання УПА, Волинської трагедії та пам’яті про події 1943-1945 років можуть переходити з двостороннього рівня в ширшу європейську дискусію. Коли такі теми стають частиною внутрішньої політичної боротьби в Польщі, вони можуть впливати й на позицію Варшави в ЄС.
Рішення президента Польщі Кароля Навроцького позбавити Володимира Зеленського ордена Білого Орла через назву одного з українських військових підрозділів на честь УПА показало, наскільки швидко історичні питання можуть повертатися в політичний центр. Це рішення можна пояснювати внутрішньою польською політикою, боротьбою консервативного президента з більш ліберальним і прихильним до України прем’єром Дональдом Туском та наближенням парламентських виборів. Але для України важливий не лише внутрішній польський розрахунок. Важливо те, що подібні кроки можуть впливати на європейський шлях Києва. Навроцький апелює до настроїв, які вже існують у частини польського суспільства. Правіші політичні сили давно використовують антиукраїнську риторику, а партія, яку представляє Навроцький, намагається боротися за їхніх виборців. Це може поставити Туска в складне становище. Навіть якщо він загалом підтримує Україну, йому буде важче відкрито просувати швидке відкриття всіх переговорних розділів, якщо значна частина польських виборців підтримує жорсткішу позицію щодо Києва.
Тут важливо бачити ширшу проблему. Українська євроінтеграція дедалі більше залежатиме не лише від реформ у Києві, а й від виборчих кампаній, суспільних настроїв і внутрішніх конфліктів у країнах ЄС. Це робить процес менш прогнозованим. Навіть якщо Єврокомісія дає позитивну оцінку, уряди держав-членів можуть змінювати темп залежно від своїх політичних потреб. Саме тому перший відкритий кластер є проривом, але не фінальною перемогою над блокуванням. Він показує, що Україна може рухатися далі навіть після тривалих затримок. Але він також відкриває нову реальність попереду не один великий бар’єр, а багато менших, які можуть виникати на кожному етапі.
Україні доведеться працювати не тільки з Брюсселем, а й з окремими столицями. Треба буде переконувати не лише Єврокомісію, а й уряди, парламенти, політичні партії та суспільства держав-членів. Угорщина залишиться проблемним гравцем, але вона не буде єдиною. Польща, Словаччина, Чехія та інші сусіди можуть мати власні економічні, історичні або політичні застереження. Для Києва це означає потребу в набагато складнішій дипломатії. Потрібно не просто демонструвати виконання умов для переговорів, а й пояснювати державам-членам, як вступ України вплине на їхні ринки, фермерів, транспортні компанії, бюджетні очікування, безпекові інтереси та внутрішню політику. Без цієї роботи навіть формально успішний переговорний процес може рухатися повільно. Європейська інтеграція України поступово переходить із площини великого політичного рішення в площину щоденних складних домовленостей. Відкрити перший кластер було важко. Відкрити всі наступні може бути ще складніше, бо кожен із них торкатиметься конкретних сфер, де в держав-членів можуть бути власні претензії або побоювання.
Перший прорив не скасовує довгої політичної боротьби всередині ЄС. Єврокомісія може вважати країну готовою до наступних етапів, Ірландія може створити сприятливі умови для розширення, а Угорщина може частково пом’якшувати позицію. Але справжня складність полягатиме в тому, щоб не дозволити окремим страхам, історичним конфліктам, аграрним суперечкам і внутрішнім виборчим кампаніям держав-членів перетворити переговори на повільне очікування. Україна зробила важливий крок, але тепер починається етап, де швидкість залежатиме не лише від виконаних умов, а й від політичної готовності Європи прийняти в Союз велику країну з війною, сильним аграрним сектором, складною історією з сусідами та великим впливом на майбутній баланс усередині ЄС.
Саме тому перший кластер це не фініш прориву, а початок нового випробування. Україна вже довела, що здатна рухатися вперед. Тепер їй доведеться доводити кожній столиці ЄС, що її членство є не лише українською метою, а й частиною майбутнього самого Європейського Союзу.
About the Author
Читати також:
Петер Мадяр після перемоги в Угорщині, що його заяви означають для України, ЄС і Росії 
Росія після України: чи готується кремль до удару по НАТО? 
Українські дрони і Перська затока, як досвід війни відкрив для Києва новий ринок безпеки 
Розширення ЄС повертається у велику політику, що це означає для України
